Середа, 14 квітня

Я ходжу з Коліньйон по різних місцях, я надумала обставити горішній поверх павільйону й зробити з нього свою бібліотеку, а кухню того ж павільйону перетворити на свою хімічну лабораторію. Справжнісінький льох алхіміка!
Увечері у Французькому театрі (сукня «принц Уельський», гарно) я зву цю соломʼяного кольору сукню «принцом Уельським», бо була в ній того вечора, коли принц був у театрі. Ні! Ні! Я зву її «Ерцгерцогиня», «Ерцгерцогиня» нагадуватиме мені про принца й про пʼєсу, яку я люблю через нього (сукня «Ерцгерцогиня», гарно).
Приходять Валіцький і Ольга. Дають «Періколу» і Les Saltimbanques.
Я вже починала серйозно нудьгувати, коли прибули лорд і леді Фолкнер, лорд Лофтус і ще один, а в партері — Одіффер тощо.
Майже весь час я ховалася за віялом від світла рампи, та й малий селюк мені більше не до вподоби, у нього щоки порепані на сонці, а його зневага мене стомила. Як це! досі не відрекомендуватися! Це справжнісінька зневага. Хай йому біс, але я хотіла б помститися.
Ми йдемо під час останнього антракту. Селюк виходить водночас із нами й раз у раз на мене поглядає, поки ми чекали на екіпаж, і мені здалося, ніби я почула, але дуже чітко:
— Вона з Сапоженіковими.
Певно, я помиляюся.

Примітки

В оригіналі французькою: «La Périchole» — оперета Оффенбаха (1868). ↩
Назва пʼєси; дослівно: «Мандрівні комедіанти». ↩