❦
Четвер, 1 квітня 1875
Jeudi, 1 avril 1875
Безперечно, у мене сильний характер! Усі плакали — навіть панна Катерина, гувернантка дітей, навіть пси, — а я ні; я, навпаки, була спокійна й весела. Бридка річ — відʼїзд, фе! Я хотіла б збудувати великий будинок і жити разом з усіма рідними й друзями.
Décidément j’ai un fort caractère ! Tout le monde pleurait même Mlle Catherine la gouvernante des enfants, même les chiens et moi non, j’étais au contraire calme et gaie. La vilaine chose que le départ, fi ! Je voudrais construire une grande maison et vivre avec tous mes parents et tous mes amis.
Вкладка · Annotation ultérieure de Marie
[Приписка; Серпень 1875. Як Епікур?1]
[Annotation; Août 1875. comme Epicure ?]
Саша з дружиною їдуть до Росії й забирають Поля, мама їде до Канн із Діною і Валіцьким. Боткін проведе тиждень у Каннах і порадив їй туди поїхати, щоб частіше з нею бачитись. Мама плаче, Поль плаче (у глибині душі я зворушуюсь і схильна вважати його менш поганим, ніж він є), Надя плаче, Саша плаче, Катерина плаче, Діна плаче, Валіцький плаче, Трифон, дідусь — плаче! Уф! Усього цього вистачило б, щоб наповнити цілий басейн. Хотіла б хімічно проаналізувати ці сльози й знати [Два слова викреслено] та моральні причини, що їх викликали. А! Мало не забула сказати, що Парі2 теж плакав, і на вокзалі — Пелікан теж.
Sacha et sa femme vont en Russie et emmènent Paul, maman va à Cannes avec Dina et Walitsky. Botkine passera une semaine à Cannes et lui a dit d’aller là pour qu’il puisse plus souvent la voir. Maman pleure, Paul pleure (au fond je m’attendris et suis penchée à le croire moins mauvais qu’il n’est) Nadia pleure, Sacha, pleure, Catherine pleure, Dina pleure, Walitsky pleure, Trifon , grand-papa pleure ! Ouf ! Il y aurait de quoi remplir un bassin. Je voudrais chimiquement analyser les larmes et pouvoir aussi savoir [Deux mots barrés] et les causes morales qui les ont fait verser. Ah ! j’allais oublier de dire que Paris pleurait aussi, et à la gare Pelikan aussi.
Ми всі їдемо на вокзал, мама відʼїжджає о другій, до третьої ми лишаємось у буфеті. Ми вже сиділи у вагоні, коли Надінька вигукує: Ось князь Челеський!3 Справді — то був чарівний князь, якому передували дві кокотки4. І це ще мало для нього, для цього гульвіси, цього ловеласа5, цього дон-Жуана. Саме через те, що він такий, його тільки більше люблять, і я цілком розумію, що він у кожному суді у справах про розлучення6, як казав нещодавно Рікар.
Nous y allons tous, à la gare, maman part à deux heures, jusqu’à trois heures on reste au buffet. Nous étions déjà en wagon lorsque Nadinka s’écrie Voilà le prince Tchelesky. En effet c’était l’adorable prince précédé de deux cocottes. Et c’est peu pour lui, pour ce coureur, ce lovelace, ce don Juan. Pour être ce qu’il est il n’en est que plus aimé et je comprends tout à fait qu’il soit in every divorce court, comme disait l’autre jour Rickard.
Жінки віддаються стільком нікчемним мерзотникам, що було б безглуздо чинити опір такому принцу. Коли ми підʼїжджали до Монте-Карло, Стьопа7 обвив мене руками і своїм маленьким голоском благав поїхати з ними до Росії; через пʼять хвилин я вже була роздратована і насилу стримувалась, аби не штовхнути його ліктем, щоб він лишив мене в спокої.
On se donne à tant de faquins indignes qu’il serait absurde de résister à un pareil prince. Comme nous approchions de Monte-Carlo, Stiopa m’entourait de ses bras et avec sa petite voix me priait d’aller avec eux en Russie, au bout de cinq minutes j’étais exaspérée et me tenait à quatre pour ne pas lui donner un coup de coude afin qu’il me laissât tranquille.
На щастя, ми прибуваємо, цілуємось знову й знову, потім поїзд рушає.
Heureusement nous arrivons, on s’embrasse encore et encore, puis le train part.
За першим столом ліворуч грає принц — а вірніше, якийсь англієць грає за нього, а він стоїть позаду цього англійця.
A la première table à gauche joue le prince ou plutôt un Anglais joue pour lui et lui, reste debout derrière cet Anglais.
Він чарівний, колір обличчя такий свіжий, такий білий — що довше я на нього дивлюсь, то більше він мені подобається; він не гарний, але в ньому є щось приємне, любʼязне, галантне, — хоча шляхетності зовсім небагато. Він говорив по-англійськи, потім по-французьки — з тим гарним акцентом англійців гамільтонівського штибу. Я так прагнула дивитись на нього і слухати його, що не зрозуміла жодного слова з того, що він казав. Судячи з того, як захоплено я про це пишу, можна було б подумати, що я дивилась на нього з вульгарною цікавістю на обличчі. Зовсім ні — я дивилась з таким байдужим виглядом, з яким дивилась би на пса або на двері.
Il est charmant, un teint si frais, si blanc, plus je le regarde plus il me plaît, il n’est pas beau mais il y a en lui quelque chose de gentil, d’aimable, de galant, très peu de noblesse par exemple. Il parlait anglais puis français avec ce joli accent des Anglais hamiltons. J’étais si désireuse de le regarder et de l’écouter que je n’ai pas compris un mot de ce qu’il disait. A en juger par la manière exaltée dont j’en parle on croirait que je le regardais avec une face trivialement curieuse. Eh bien pas du tout, je le regardais d’un air aussi indifférent que je regarderais un chien ou une porte.
Він пішов грати у тридцять-і-сорок8, і я пішла слідом за ним через кілька хвилин. Але згадую, що час відʼїжджати, ми йдемо вниз, поїзд уже стоїть і більше не пропускають — ні за що на світі я не хотіла залишатись, ми беремо фіакр.
Il alla jouer au trente-et-quarante et je le suivis dans quelques instants. Mais je me rappelle qu’il est temps de partir, nous allons en bas, le train est en gare et on ne laisse plus passer, pour rien au monde je ne voulais rester, nous prenons un fiacre.
Якраз тоді принц, в оточенні своїх панів та Ярочевського, говорив із графинею де Ґальве. Щаслива особа. Ось іще одна фортуна.
En ce moment le prince entouré de ses messieurs et de Jarochewsky parlait à la comtesse de Galve. La bienheureuse personne. Voilà encore une fortune.
Хто вона з дому? Панна Базілевська — ні більше ні менше, ніж панна Башкирцева9, — ба навіть менше, бо її дядько був священиком, а священики в Росії... За кого вона вийшла першим шлюбом? За пана Бравуру — вчителя музики або бухгалтера в якомусь великому магазині, вже не памʼятаю, котрого з двох. Потім вона розлучилась і вийшла за графа де Ґальве, стала знатною дамою і т.д. і т.п. Все це мало б надихати мене, а не доводити до розпачу. Я несамовита від люті! Ця Ґальве — бридкіша, тупіша, неосвіченіша за мене — і ось вона живе у вищому світі, буває при дворі, знайома з принцами, з королями! Навіщо, Боже, розпалювати в мені заздрість, показуючи, що люди нікчемніші за мене — досягли успіху... О! О! Боже, невже я починаю розуміти? Хіба не Ти жалієш мене і посилаєш мені приклади, щоб додати мені мужності й надії?
Qui est-elle née ? Mlle Basilewsky ni plus ni moins que Mlle Bachkirseff [sic], si fait moins parce que son oncle était un prêtre et les prêtres en Russie... Qui a-t-elle épousé en premières noces ? M. Bravura, un professeur de musique ou un teneur de livres d’un grand magasin je ne sais plus lequel des deux. Et voilà qu’elle divorce et épouse le comte de Galve, devient grande dame, etc. etc. Tout cela devrait m’encourager cependant et non me désespérer. J’enrage ! Cette Galve plus laide, plus bête, plus ignorante que moi, et voyez elle vit dans le grand monde, elle va à la cour, elle connaît des princes, des rois ! Pourquoi Mon Dieu me faire envier en me montrant que des gens moindre que moi sont parvenus... Oh ! Ho ! Mon Dieu qu’est-ce que je crois comprendre ? N’est-ce pas Vous qui avez pitié de moi et qui m’envoyez des exemples pour me donner du courage et me faire espérer ?
Так, так — ця думка прийшла мені в голову саме тієї миті, коли я дописувала слово «досягли». Якщо так — дякую Тобі, Боже мій, — так, так, це так, Ти не допустив би, щоб ця думка запала мені в голову, якби це не була правда. О! Дякую, Боже мій, дякую!
Oui, oui cette idée m’est venue à l’instant même au moment où je terminais le mot parvenus. Si c’est cela je vous remercie mon Dieu, oui, oui, c’est cela, Vous ne permettriez pas à cette idée d’entrer dans ma tête si ce n’était la vérité. Oh ! Merci mon Dieu, merci !
[Пʼять закреслених рядків: Пʼятниця, 2 квітня 1875
[Cinq lignes cancellées: Vendredi 2 avril 1875
Я не сказала, що, взявши фіакр, ми наздогнали поїзд у Монако і сіли до нього.]
Je n’ai pas dit qu’ayant pris un fiacre nous avons rejoint le train à Monaco et l’avons pris.]
Я вже замкнула свій щоденник, але, читаючи молитву перед відкритим вікном і підвівши очі до неба, я була вражена його красою і не можу обійти це мовчанням. Адже ніч у Ніцці, на березі моря, — небо, усипане зірками, що сяють як діаманти, цілковита тиша, яку порушує лише спів жаб та зрідка далекий свист поїзда, який — ця мирська і геть прозаїчна вигадка10 — лише яскравіше відтінює цей величний краєвид. Ось що, кажу я вам, — це не звичайне видовище. Це не насолода, яку осягнеш у будь-якому віці і з будь-яким розумом.
J’avais déjà enfermé mon journal, mais faisant ma prière devant une fenêtre ouverte et ayant levé les yeux au ciel je fus frappée de sa beauté et je ne puis le passer sous silence. C’est que voyez-vous la nuit à Nice, au bord de la mer, un ciel parsemé d’étoiles qui brillent comme des diamants, un silence absolu qui n’est troublé que par le chant des grenouilles et de temps en temps le sifflet lointain du train qui ne fait, invention mondaine et toute prosaïque, que mieux ressortir ce cadre sublime. C’est que vous voyez, vous disais-je ce n’est pas un spectacle ordinaire que tout cela. Ce n’est pas une jouissance qu’on comprend à tout âge et avec toutes les intelligences.
Мені здається, що лише я одна вмію захоплюватись, кохати, заздрити і страждати! Не лише здається — я в цьому певна.
Il me semble qu’il n’y a que moi qui sache admirer, aimer, envier et souffrir ! Non seulement il me semble mais j’en suis sûre.
Я повертаюсь до вікна, але більше не писатиму — навіщо? Я пишу так посередньо і часто так погано!
Je retourne à la fenêtre mais n’écrirai plus rien, à quoi bon ? J’écris si médiocrement et souvent si mal !
Примітки
«Як Епікур?» — приписка від серпня 1875 р.; Марі порівнює свою мрію жити разом з усіма близькими до школи Епікура, який жив громадою зі своїми учнями в Саду. ↩
Паріс (Pâris) — так Марі називає Миколу Юркова, супутника Ніни Сапоженікової. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
Кокотки — зміст: утримуванки, жінки легкої поведінки; термін 1870-х рр. ↩
Ловелас — спокусник; від імені персонажа роману Семюела Річардсона «Кларіса» (1748), який став загальним іменником. ↩
В оригіналі англійською: «in every divorce court»; Марі цитує англійську фразу Рікара дослівно. ↩
Стьопа — зменшувальне імʼя дитини з родинного оточення. ↩
Тридцять-і-сорок (trente-et-quarante) — карткова гра у казино Монте-Карло. ↩
У Марі: «Mlle Bachkirseff» [sic] — так у тексті записане її власне прізвище. ↩
«Мирська вигадка» — Марі називає свисток поїзда «invention mondaine» (мирська, нова вигадка), протиставляючи його величі природи. ↩