Понеділок, 29 березня 1875

Ми з Марі почали портрет Ольги. У цієї маленької — виразний профіль, гарний для вивчення. Після обіду ми перебираємось до Ніни з мольбертами й усім іншим. Вона читає нам по-російськи, поки ми працюємо.
навскоси
Гарна робота.
Я зробила начерк вугіллям — залишається пройти олівцем, потім фарбою. Ось де буде камінь спотикання для мене. Я вмію рисувати — але ніколи не писала фарбами з натури.
навскоси
Я вмію рисувати. Де там!
Я зовсім не виходжу. На уроці латини бачу Терффідуа крізь вікно. Якщо я не цікавлю його, — однаково, бачить він мене чи ні; якщо ж, навпаки, я його цікавлю — чудово пропустити один день. Така розсудлива дівчина, як я, — і займається такими дурницями! Втім, не виходячи, я розраховувала надолужити це ввечері в опері. Але нічого з цього не вийде, як побачимо далі.
Я причісувалась, і ніяк не виходило, коли мамі, якій останні три-чотири дні було помітно краще, знову стало зле. Я чую, як бігають, перешіптуються, — але не рушаю і дуже спокійно закінчую свій туалет. Чи це нечутливість, чи сила характеру?
Річ у тім, що вираз мого обличчя не змінився, і найдосвідченіший фізіономіст побачив би лише безтурботну дівчину, що збирається на виставу. Навіть очі залишились ясними й усміхненими. Діна біжить кликати Боттоне. До речі, нещасний повернувся тому, що його дружина померла півтора тижня тому. Він був дуже уважний, дуже добрий і пішов лише для того, щоб укласти спати тих бідних сиріт, що чекали на нього й не хотіли засипати без нього.
Через дві години (я вже перевдяглась у коричневу сукню і зняла накладні кучері) ми всі сиділи навколо маминого ліжка — і навіть говорили про Одіффре. Ось що таке життя! Пси з псами! Як це сумно, як це безглуздо, як це прекрасно!

Примітки

Марі пише «du russe» — по-російськи; родина Сапоженікових походила з Полтавщини, але Марі позначає мову як російську. ↩
Боттоне — знайомий родини в Ніцці; хто він, не встановлено (те, що Діна біжить по нього, коли мамі погано, може означати, що він лікар). ↩