Неділя, 28 березня 1875

Я йду до церкви з Діною (біла сукня, соломʼяний капелюх, добре). Говарди вмирали від заздрощів — я була гарна, я це знаю. На музику з Марі і Ольгою — але вчорашній день не повторюється. Ми часто бачимо Джирофла — Марі ним цікавиться, і ми з цього сміємося. Потім знову до кафе — там тільки гарний італієць — не мій, інший, — у якого в очах є щось, що мені подобається. Він кілька хвилин дивиться на мене, потім іде. Незабаром приходить учорашня похмура компанія і сідає навпроти нас. Прихід цієї гарної молоді — є російське прислівʼя: де немає риби, рак теж риба — прихід цієї гарної молоді, кажу я, нас оживляє і мене безмірно тішить. Джирофла мені сьогодні подобається — та ще й дуже, — і я вкрай задоволена і люта, додамо — люта, дуже люта. Такий мужлан — і він навіть не має тієї заслуги, що мене кохає: кажу це тому, що якби він цікавився мною хоч би стільки, скільки я ним, — він уже давно б відрекомендувався. Але через кого? Е! Через Ґалулу, через сатану, через кого завгодно!
Було б бажання… Тьху! Яка ж я нікчемна — вигадую виправдання для цього ледаря! Я думала лише про це, бачачи його за столиком кафе і чуючи, як він голосно каже, що в такий час нічого не може їсти.
Навіщо тоді приходити? Пити, їй-богу! Це ясно — а не дивитись на нас! Я могла б із тим самим правом сказати — дивитись на мене. Але ні, це безглуздо. Річ у тім, що ця примха до Джирофла чудово налаштовує мене мріяти про герцога. Італієць, про якого я казала раніше, має очі трохи гамільтонські. Вже два дні я весь час з ним — з герцогом; не знаю, чи трапляється з іншими те саме, що зі мною. Два дні Гамільтон скрізь зі мною — я забуваю всіх, мовчу або механічно сміюся — і все тому, що я з ним. У мене бувають з ним цілі німі розмови.
Ці два дні я така щаслива, бо він зі мною. Я забула всі прикрощі, бо перебуваю в чудовому товаристві; і крізь вибухи сміху Марі та Ольги, і крізь румʼяне обличчя маленького мужлана, і крізь сірі очі італійця — я завжди бачу одне й те саме або, вірніше, одну й ту саму особу.
Чудово причесавшись і знову переодягнувшись — сіру сукню на білу, — я іду до Французького театру. «Кін» — Дюма. Тут Великдень, і партер повний, але нема жодної душі.
Як же я сержусь на мужлана, що його тут нема.
Я весь час була з ним, і коли Гелена приходить до ложі Кіна, коли він стає на коліна і цілує їй руки, — я заплющую очі; це вже не Кін і Гелена — це герцог і я. Це безумство — але так і є. Мені хочеться швидше повернутись додому, лягти й думати досхочу. Оце вже справжнє подвійне існування, як у «Жозефі Бальзамо». У своїх мріях я щойно одружилась із ним і сьогодні ввечері відʼїжджаю з Парижа спеціальним поїздом. Насправді ж — повертаюся з кафе й іду до театру. Більше нічого не можу читати, крім свого щоденника; я дійшла до зошита X, напередодні того дня, коли Елдер казав мені:
— Герцог Гамільтон збирається одружитися з дочкою герцога Манчестера.
Від цих слів я так тремтітиму.

Примітки

«Не мій, інший» — Марі відрізняє цього італійця від того, про якого писала раніше. ↩
В оригіналі італійською: «buia compagnia»; Марі іронічно вживає італійську щодо групи молодих людей. ↩
Марі називає це прислівʼя російським; у щоденнику воно записане французькою: «où il nʼy a pas de poissons, une écrevisse passe pour un poisson» — де немає риби, рак теж риба; означає: задовольнятись тим, що є. ↩
«Кін» — пʼєса Александра Дюма-батька (1836) про знаменитого англійського актора Едмунда Кіна. ↩
«Жозеф Бальзамо» — авантюрний роман Дюма-батька про Каліостро (1846–1848), в якому герой веде подвійне існування. ↩
Елдер — англійська гувернантка Марі в Ніцці 1873 р.; від неї Марі почула новину про заручини Гамільтона (наступний рядок). ↩
В оригіналі англійською: «The duke of Hamilton is going to mary the daughter of the Duke of Manchester.» (так в оригіналі — mary). ↩