Субота, 27 березня 1875

Недарма я казала, що щось зміниться. Веселилась по-королівськи. І як мало потрібно для моїх веселощів.
Екіпаж у нашому розпорядженні — Марі, Ольга і Джирофла. Не тому, що без наглядача чи наглядачки ми наробили б більше дурниць, ніж з ними, — але, не знаю чому, я більше люблю бути сама з рівними собі. Цього разу я — запрошена гостя. Марі правила. Проїжджає англійка з сивим волоссям:
— Вона гарна, — кажу я.
— Так, але погано одягнута, — відповідає Марі.
— Знаєте, Мусінько, — продовжує вона, — нам треба поїхати до Англії — провести реформу вбрання і зробитись ексцентричними, щоб стати знаменитими жінками.
Я широко розплющила очі і відповіла нерішуче — вона крала мою ідею. Для цього, звичайно, нам треба вийти заміж за англійських принців або за герцогів — продовжувала Марі; я, все більш здивована, слухала — мені й не треба було нічого казати, бо вона говорила все, що я думаю. Потім, послухавши її ще кілька хвилин, я кажу:
— А ми маємо заснувати клуб для жінок — несправедливо, що в чоловіків вони є, а в жінок немає.
— Так, так.
— А потім, — продовжую я, — чоловіків туди не пускатимуть; ми, як і всі інші члени, носитимемо одяг із білої і золотої вовни, а позолочений перстень з великою перлиною буде нашим знаком. Знаєте, моя дорога, персні роздаватимемо ми, дві засновниці; і хто б міг нам це заборонити — нам, мільйонеркам?
— Без сумніву.
— А втім, нам і шукати не треба. Принц Артур Англійський приїхав три дні тому — вийдемо за нього!
— Саме так — одружіться з ним, і будете президенткою клубу.
— Ні, ви.
— Ні, ви краще підійдете.
— Я не створена бути принцесою і президенткою.
— У вас саме такі манери, як треба.
— Гаразд.
І на цю тему ми базікаємо й сміємось так, що й уявити годі.
Ми не зʼїжджаємо з набережної; з першого року з Коліньйон я ніколи ще стільки не бувала на набережній. Ми їдемо дуже швидко, сміємось, як навіжені, і на всі лади перебираємо клуб, принца, герцогів і т.д. — не турбуючись про решту світу, крім Джирофла або Терффідуа, як хочете, якого ми зустрічаємо щохвилини і який дивиться на нас, усміхаючись. Важко не посміхатись — ми так сміємось. Ніколи, ніколи я так не веселилась або, вірніше, так не сміялась.
О шостій ідемо до кафе (Рюмпельмайєр) — тітка приєднується до нас там; ми сідаємо в галереї, і за кілька хвилин зʼявляється Джирофла з кількома іншими. Я сиділа до них спиною — тітка говорила мені, хто розмовляє, а я слухала. Ми й не думали заспокоюватися — навпаки, сміялись ще більше і без причини, як ідіотки.
— Які вони милі, — казала я по-російськи, — чекають, поки ми підемо, щоб піти й собі. І дивіться — ось Джирофла стоїть біля дверей, як вартовий. Повертаємось пішки. Тітка й Ольга заходять до Ніни, а ми з Марі йдемо далі пішки.
— Чому вони йдуть за нами? — питає вона.
— Ні, вони за нами не йдуть.
— Але все ж як весело, коли вони біжать, правда?
— Звичайно, весело.
Тільки я не думаю, що вони біжать.
Ми з Марі казали, що вони біжать за нами і всі позують для нас. Але не вірю й десятій частині цього.
Не знаю, яка дурна голова перша вигадала зробити ковдру для принца Артура, — але ми домовились зробити її і послати йому до Англії, якщо він не затримається тут достатньо довго. Після обіду ми йдемо до Ніни і говоримо лише про цю ковдру.

Примітки

Джирофла — прізвисько Марі для Терффідуа; від оперети Лекока «Жирофле-Жирофла» (1874). ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
Принц Артур, герцог Коннотський (1850–1942) — третій син королеви Вікторії, перебував у Ніцці березні 1875 р. ↩
Марі пише «en russe» — по-російськи; родина Сапоженікових походила з Полтавщини, але Марі позначає мову як російську. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩