Середа, 3 березня 1875

викресленоЗавтра оголошено про візит Імператриці з нагоди вступу на престол нашого Государя та скасування кріпацтва.
Ще один день, проведений за апельсинами, омлетами й хлібом та за розмовами про Милорадовича. Невже мама так мало мене цінує, що цей шлюб так лежить їй на серці і вона бажає його мені як найвищої слави й щастя?
Олександр розповідає, що цей молодий дурень уславлений своєю дурістю: «Дурний, як Милорадович» — кажуть там. Це ще не лихо. Далі він каже, що той завжди хоче одружитись і що зовсім недавно його мати ледве відрадила його від молодої циганки, якою він захопився; а ще каже, що якби я приїхала до Росії, нічого у світі не було б легше влаштувати, ніж цей шлюб. І справді — маленький хоче женитися на всіх спідницях, які зустрічає. Яка честь для мене! Він узяв би мене як будь-яку іншу, і мені навіть не випало б слави бути коханою за те, яка я є. Тьху!
Коли мама спитала, чому я не вважаю цю партію прийнятною: — По-перше, він надто молодий — я навчила б його всього, зробила б із нього людину, щоб через десять років і навіть раніше він завдавав мені клопоту, користуючись моїми уроками. Їй-богу, це було б надто безглуздо.
Закінчу тим, з чого мала б почати: сьогодні вранці об одинадцятій ми йдемо до меси у палац — з нагоди вступу Імператора на престол та скасування кріпацтва (сіра сукня, добре). Саша, Надінька, я і Діна. Нас сповістили про це вчора, як і всіх росіян, що мешкають у Сан-Ремо.
Зізнаюся: коли карета вʼїхала у двір і зупинилась перед підʼїздом, а швейцар у розшитій золотом і російськими орлами лівреї відчинив дверцята, — я розхвилювалася, і щоки мої запалали. Вся ця лакейська рать нас вітала і проводила, ніби ми справді були важливими персонами; на самому вході мене охопило запаморочення від думки, що я ось так, раптово і без будь-якої причини, опинилась у палаці Імператриці.
Церква влаштована в одній із зал першого поверху, і священик з російського пароплава править службу, яка вже розпочалась, коли ми ввійшли. Її Величність перебувала в сусідній кімнаті, біля дверей зали, і, нахилившись праворуч, я могла бачити стілець, на який вона спиралась, її білу руку з довгими рожевими пальцями, прикрашеними перснями; я нахилилась ще більше і побачила її обличчя — але якраз у цю мить вона підняла очі й зупинила погляд на моїх, і я не наважилась дивитись далі. Окрім нас, там було ще кілька дам, що не належали до двору. Дами Імператриці стояли за нею, і я їх побачила лише тоді, коли вона увійшла до зали поцілувати хрест, прийняти просфору з рук священика та поцілувати її — наші государі роблять це для прикладу. За нею вийшли дами двору, генерали і камергери, а також Боткін — невпізнанний у своєму мундирі, з орденами і стрічками. Він їх заслужив, бо з цієї хворобливої й блідої жінки зробив міцну, рожеву і ще молоду жінку. Вона була без капелюха — лише якийсь вузол з чорних мережив на голові; убрана в сукню зі сливʼяного шовку й поверх неї — небесно-блакитне вбрання з блакитними бахромою та бантами. Десь у середині служби голова в мене закрутилась — мабуть, через брак їжі і надмір кадила, яким священик щедро обмахував вірян; довелось вийти на ґанок, де мені принесли стілець; сидячи там, я побачила, як підʼїжджає пʼять або шість ландо, повних морських офіцерів у парадних мундирах і трикутних капелюхах, — і бачила, як вони входять, ніби крізь туман, так мені було зле.
Нарешті, отямившись, я повернулась і, слава Богу, змогла спокійно простояти до кінця. Після служби всі вийшли, і коридор заповнився усіляким людом у мундирах, лакеями і простими людьми, як ми. Потім матросів розставили вздовж усіх сходів, по одному на кожній сходинці, поруч з горщиком квітів. А потім, без жодних церемоній, цілком спокійно, як проста смертна, Її Величність теж вийшла, ступаючи досить швидко [Один рядок закреслено] — ми зробили їй реверанс, коли вона проходила. Зійшовши кілька сходинок, вона зупинилась на мить, щоб промовити урочисте Здрастуйте, діти! — вимовляючи «р» по-романівськи, але з досить помітним німецьким акцентом; матроси відповіли на це без жодного ентузіазму і тихо: Здоровʼя бажаємо Вашій Імператорській Величності! — так, як це завжди кажуть, — а це дуже скидається на індичий крик, бо не можна розібрати жодного слова; але оскільки наперед знаєш, у чому справа, задовольняєшся цією індичою мовою.
Ще кілька сходинок вище — те саме привітання.
Після цього ми пішли. Імператриця, двір видалися мені такими доступними, такими простими, що я не можу опамʼятатись. Я була там, як перша-ліпша нікчема, — і мені від цього було трохи ніяково. Це наводить мене на думку: мого шановного батька, маршала шляхти, призначать камергером, що дає нам право бувати при дворі. О! Заради цього я готова піти до нього і помиритись — що неважко, бо, почувши від мами щось схоже на обіцянку, він звелів написати свій портрет у повний зріст, поставив його в залі та запросив усе дворянство краю відсвяткувати близьке повернення своєї дружини. Бідний нетяма! Дружина потрібна йому як меблі, — бо любить товариство, почесті, пишність, величавість; він марнославний і зарозумілий — у цьому я вдалась у нього.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
Просфора — євхаристичний хліб у православному богослужінні. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
«Романівське р» — вимова звука «р», яку Марі вважає властивою Романовим. Імператриця Марія Олександрівна була уродженою принцесою Гессенською, звідси німецький акцент. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩