❦
Вівторок, 23 лютого 1875
Mardi, 23 février 1875
Адам пʼяний, піч ні на що не годиться, і ми без обіду. Треба знати, що коли я голодна, я стаю лютою або ж плачу — сьогодні я плакала. Мама їде до Сан-Ремо. Це жахливо. Лікарі нічого не розуміють у її хворобі і все списують на нерви. У лікарів два виходи1: груди або нерви.
Adam est ivre, le fourneau n’est plus bon à rien et nous sommes sans déjeuner. Il faut qu’on sache que, quand j’ai faim, je deviens féroce ou bien je pleure, aujourd’hui j’ai pleuré. Maman part pour San Remo. C’et affreux. Les médecins ne comprennent rien à sa maladie et mettent tout sur le compte des nerfs. Le duc uscite degli medici, la poitrine ou les nerfs.
Коли вона прийшла мене поцілувати перед відʼїздом, я підняла їй губу пальцем і побачила бліді, майже білі ясна — було добре видно, що крові там немає. Я здригнулась: ця рожева плоть налякала мене своєю блідістю. О пʼятій Надя пропонує піти подивитись на море — при такому вітрі воно, справді, мало бути гарним. Я вдягнула Дінин капелюх і була схожа на тих маленьких англійських дівчаток з гравюр: пелерина, обшита скунсовим хутром2, поверх довгої коричневої сукні, біла вуаль — і, так перевдягнена, я виходжу певна — чи, радше, сподіваючись, — що мене не впізнають.
Quand elle vient m’embrasser avant de partir je soulevai sa lèvre avec le doigt et vit des gencives pâles, blanches presque, on voyait bien qu’il n’y avait pas de sang là. Je frissonnai tant cette chair rosée me parut effrayante par sa pâleur. A cinq heures Nadia me propose d’aller regarder la mer, par ce vent, en effet, elle devait être belle. Je mets le chapeau de Dina et j’avais l’air d’une de ces petites filles anglaises qu’on représente sur les gravures, ma pèlerine garnie de skunks par-dessus la robe marron qui est longue, un voile blanc et ainsi déguisée je sors certaine ou plutôt désireuse de n’être point reconnue.
Ми кидали каміння в море, а після цієї невинної розваги дійшли до клубу і повернулися назад. При такому вітрі й у таку годину на набережній не було нікого, крім маленького іспанця, що крутився навколо нас, і Люсі Дюран, яка проїхала екіпажем, впізнала мене і кілька разів, усміхаючись, вклонилась — мабуть, через мою довгу сукню. Увечері — сумний вечір — я сиджу за столом у маминій кімнаті разом із Сашею, Надею і тіткою та плачу, вірніше, ллю потоки гарячих і солоних сліз примовляючи гіркі слова. Саша намагався мене заспокоїти — марно.
Nous avons lancé des cailloux dans la mer et après cette innocente occupation allâmes jusqu’au Cercle et de là nous en retournâmes. Par ce vent et à cette heure personne n’était sur la Promenade excepté le petit Espagnol qui tournait autour de nous et Lucie Durand qui passa en voiture et m’a reconnue et saluée à plusieurs reprises en souriant sans doute pour ma robe longue. Le soir, triste soir que je passe à table dans la chambre de maman, avec Sacha, Nadia et ma tante, à pleurer ou plutôt à verser des torrents de larmes chaudes et salées accompagnées de paroles amères. Sacha tâchait de me rassurer mais en vain.
А чому я плакала? Завжди через те саме. Не кажіть мені цього, дядечку, — ви й самі так не думаєте. Люди створені, щоб жити в суспільстві; Бог дав їм слово, щоб висловлювати свої думки — але кому? Собі подібним. Навіть тварини — подивіться на собак: Віктор не залишається один, він ходить на набережну — чому? Бо там він зустрічає інших собак. Дикі і люті вовки теж не живуть самотою; птахи літають зграями, а риби ходять косяками. Та й навіщо я кажу вам те, що ви й так знаєте, що всі знають. Я говорю не про світське життя, не про те, щоб проводити час на балах і в товаристві, — я прошу лише стільки, щоб жити пристойно, лише пристойно. Нічого більше... — і я плачу, але з відкритим обличчям і піднятою головою. — Але, Мусю, — каже він, — ти навчаєшся, ти зайнята. — Ось саме! А навіщо я вчуся, навіщо маю гарний голос, навіщо говорю кількома мовами? Звичайно, не для того, щоб бути замкненою між чотирьох стін3. Хіба для того, щоб мене хвалили перед якимось родичем, що приїхав з Росії? — Але навіщо ж впадати у відчай — вам, кому Бог дав усе? — Та й справді! Скажу, як Розіна: навіщо дотепність, яка користь з краси4 — мені, замкненій, захованій, самотній, нещасній?
Et pourquoi pleurais-je, pour la même chose toujours. Ne me dites pas cela, diadia, vous ne le pensez pas même, les hommes sont faits pour vivre en société, Dieu leur a donné la parole pour exprimer leurs pensées, mais à qui ? A leurs semblables. Les bêtes mêmes, voyez les chiens, Victor ne reste pas seul, il va à la Promenade, pourquoi ? parce qu’il y trouve d’autres chiens, les loups sauvages et féroces ne vivent pas non plus isolés, les oiseaux volent par troupes et les poissons nagent par bandes. D’ailleurs pourquoi vous dis-je des choses que vous savez, que chacun sait. Je ne parle pas d’une vie mondaine, de passer son temps aux bals et dans le monde, mais je demande seulement assez pour vivre convenablement, seulement convenablement. Rien de plus... et de pleurer mais la figure découverte et la tête haute. - Mais, Moussia, dit-il, vous étudiez, vous êtes occupée. - Ah voilà ! justement pourquoi étudie-je, pourquoi ai-je une belle voix, pourquoi parlé-je plusieurs langues ? Ce n’est assurément pas pour être enfermée fra quattro mura. Est-ce pour qu’on me loue devant quelque parent venu de Russie ? Mais pourquoi vous désespérez, vous à qui Dieu a tout donné - Eh oui ! Je dirai comme Rosine: a che serve lo spirito, a che giova la belleza enfermée que je suis cachée, isolée, misérable ?
І так весь час — о десятій я іду працювати, а об одинадцятій лягаю спати, зламана і в розпачі. Бо до моїх хронічних тривог приєднується страх за мамине життя. Після її відʼїзду я особливо сумна й самотня — такого ніколи ще не бувало. Моя молитва — одне довге ридання. Але щойно ляжу, я починаю довгу розмову із собою про способи все влаштувати — і результат моїх роздумів блискучий. Бог не хоче, щоб я була зовсім нещасною, і посилає мені надію.
Et ainsi, tout le temps, à dix heures, je vais travailler et, à onze heures, me couche brisée et désespérée. Car à mes inquiétudes chroniques se joint la crainte pour la vie de maman. Je me sens particulièrement triste et seule après son départ, jamais ce n’était ainsi. Ma prière était un long sanglot mais une fois couchée j’entame une longue conversation sur les moyens de s’arranger et le résultat de mes calculs est brillant. Dieu ne veut pas que je sois tout à fait malheureurse et il m’envoie l’espérance.
Примітки
В оригіналі італійською: «Le duc uscite degli medici» (так у тексті; мабуть, le due uscite dei medici — «два виходи лікарів», тобто дві відмовки, до яких вони вдаються). Лікарі не можуть встановити, що у мами — легені чи нерви. ↩
В оригіналі англійською: «skunks» — хутро скунса, модна в 1870-х облямівка. ↩
В оригіналі італійською: «fra quattro mura». ↩
В оригіналі італійською: «a che serve lo spirito, a che giova la belleza» (так у тексті; правильно — bellezza) — парафраза арії Розіни «Una voce poco fa» з «Севільського цирульника» Россіні. ↩