Неділя, 21 лютого 1875

Я йшла набережною до Сапоженікових. Нехай ніхто не дивується, що на вулицю де Франс я йду набережною, хоч сама живу на вулиці де Франс, — але ж я взагалі всюди ходжу набережною. Отже, я йшла до Сапоженікових, коли раптом бачу праворуч щось огидне; це щось огидне, жовте, жахливе підіймає капелюха і вітає мене з гіркою усмішкою.
навскоси
Це був Мержевський.
О жах — мене занудило, і я відразу ж пішла з Сапоженіковими до Рюмпельмайєра в клуб, щоб позбутися цієї нудоти. Ця мерзотна істота болісно, огидно вразила всі мої чуття; на жаль, вдалося прогнати лише нудоту. О пʼятій годині я проводжу Сапоженікових додому, але о шостій знову повертаюсь до них пішки, щоб забрати їх на вечерю і ввечері до театру. «Паризькі бідняки» і Bagatelle. Бідна Bagatelle — спотворена і невпізнанна з Лафіттом і Аленом. Зала порожня, мені нудно, але я сміюся з Сапоженіковими — завжди сміємось, вони молоді, зовсім діти, добрі, прості. Дивно, як якийсь мотив, якийсь запах, якийсь промінь світла нагадують минуле. З перших акордів музики Bagatelle — без поштовху і серцебиття — я перенеслася до Парижа, в наш маленький салон готелю «Британські острови», де після прогулянки в Булонському лісі, доброї вечері в готелі, коли мама, Діна і Поль виходили, а я залишалась сама, я вдягала пеньюар, тихо зачиняла жалюзі та дивилась крізь них на цю гарну вулицю де ла Пе, де поступово стихали всі звуки, зачинялись крамниці з блискучими вітринами і снували лише люди, що поспішали додому.
Тоді, коли на фортепіано лежала партитура цієї Bagatelle, яка народилася на наших очах у «Буффах», а на столі — газета часів герцога, я проводила вечір, співаючи, читаючи, коментуючи прочитане і думаючи, думаючи під впливом лагідного травневого або червневого вечора, під впливом розкішних екіпажів і блискучих убрань, під впливом усього того світу, який я щойно бачила, того світу, до якого прагну, частиною якого хочу стати, без якого не можу жити, — думаючи завжди про одне й те саме: про той світ і способи туди потрапити. Тоді я тужила за герцогом більше, ніж будь-коли, і лягала спати зітхаючи. Я виходила з театру з цими спогадами, і все навколо бачила ніби крізь серпанок, коли помітила Леоні, яка прийшла по нас: мамі стало зле.
Немає слів, щоб передати, як я злякалася, — серце моє зупинилось, і я не могла говорити. Страх мій був такий, що я ніби заклякла; я була спокійна — аж страшно — і заздалегідь готувалась до чогось страшного; залишила Сапоженікових унизу і піднялась по сходах — але Бог змилувався наді мною, і я застала маму в ліжку, і їй було краще.
— Чому вони послали Леоні? — запитала я повільно і голосно, як я завжди говорю, коли вкрай схвильована. — Навіщо це.
Перш ніж я встигла договорити, Діна оглушливо зашикала, а я відповіла їй найсуворішим і найповажнішим своїм голосом:
— Облиш, мовчи, — і супроводила ці слова урочистим жестом. Я зовсім не грала ролі — і все ж моя поведінка могла видатись удаваною. Бог знає, чи думала я про свої слова і жести.

Примітки

Bagatelle («Дрібничка») — оперета Оффенбаха (1874), поставлена в театрі «Буффи-Парізьєн». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩