Вівторок, 2 лютого 1875

У мене перша «англійська прогулянка» з якоюсь молодою дурепою, що приходитиме тричі на тиждень.

Я відчуваю себе ще нещаснішою, ніж учора, і відразу — до фортепіано — плачу, як навіжена.

Ісусе! Ви були на землі, Ви зволили прийняти людську подобу — і в своєму нерозумінні я думаю, що Ви будете поблажливіші, що Ви матимете жалість і попросите за бідну душу в смутку,¹ що падає ниць перед Вами у своєму ніщоті!

І Ви, Діво Маріє, захистіть мене і дайте мені жити — о, дайте мені жити в ім'я Боже, вашого Божественного Сина! Змилуйтесь над моїм горем, пробачте мені і молитесь за мене до Бога!