❦
Пʼятниця, 8 січня 1875
Всі страшенно злякались учора ввечері, і сьогодні мама дуже-дуже хвора. Вчора Жорж знову наважився прийти й зчинити галас, і коли я захотіла його прогнати, мама, наче навіжена, зіскочила з ліжка, щоб мені перешкодити; а Діна, побачивши це, почала вити, ридати, стогнати, падати навколішки зі своїми китайськими очима ще більш китайськими й вузькими, зі складеними руками, кричати, плакати, благати невідомо чого, — так що, змучившись від цієї жахливої сцени, я відштовхнула її ногою; це відсунуло її, але не заспокоїло, і ця дівка, що годилася б у наймані плакальниці на похороні, пішла й упала на ліжко головою нижче за свій зад. Тим часом Жорж, цей чудовий Жорж, не вгавав зі своїми промовами, наче нескінченна одноманітна музика, — як боягуз або як божевільний; а мама в нервовому нападі, що скидався на безумство, стояла, наче захищаючи цього дорогого брата, якого я збиралася вбити.Vendredi, 8 janvier 1875 Tout le monde eut une peur affreuse, hier soir et aujourd’hui maman est très très malade. Hier Georges a encore osé venir faire du tapage et, quand je voulus le chasser, maman comme une enragée, sauta au bas du lit pour m’empêcher et Dina voyant cela, se mit à hurler, à sangloter, à gémir, à tomber à genoux avec ses yeux chinois encore plus chinois et rétrécis, les mains jointes, à crier, à pleurer, à implorer je ne sais quoi, tant que, lasse de cette scène affreuse, je la repoussai du pied: cela l’éloigna mais ne la fit pas cesser et cette fille, bonne à servir de pleureuse payée aux enterrements, s’en alla tomber sur le lit la tête plus bas que son derrière. Pendant ce temps Georges, cet adorable Georges, continuait comme une musique incessante et monotone ses discours, comme un lâche ou comme un fou et maman dans un accès nerveux qui ressemblait à de la folie se tenait debout comme pour défendre ce cher frère que j’avais l’intention de tuer.
На мить мене охопив жах, бо всі ці люди здались мені безумними — і справді, я думаю, тієї миті вони такими й були.
Un instant je fus saisie de terreur car tous ces gens me parurent fous, et vraiment je pense qu’ils l’étaient dans ce moment.
Я була спокійна і під пальтом тримала хлиста, яким мені шалено хотілося посікти обличчя цьому негідникові, цьому чудовиську, що розпускає про нас найжахливіші наклепи, аби відвернути від нас усіх і залишити нас наодинці зі своєю Анною, сподіваючись і маючи певність, що тоді вже ніщо не завадить їй увійти в родину. О чоловіче, сто разів боягузливий! Цей кат своєї матері й чума всієї своєї родини, що все своє життя тільки й кидає тінь на наше, докладаючи всіх зусиль, щоб нас очорнити й затягти в те гидке життя, яким живе сам!
J’étais calme et sous mon manteau tenais une cravache dont j’avais une envie furieuse de rayer la figure de cet infâme, de ce monstre qui répand les calomnies les plus affreuses contre nous afin d’éloigner tout le monde et de nous laisser seuls avec son Anna, espérant, étant sûr qu’alors il n’y aurait plus d’obstacle à ce qu’elle devint de la famille. O homme cent fois lâche ! Ce bourreau de sa mère et la peste de toute sa famille, qui passe sa vie à jeter de l’ombre sur la nôtre, s’efforçant de tout son pouvoir à nous noircir et nous entraîner dans le sale train où il est !
Зранку прийшла Фостер; після обіду я виїхала в екіпажі з Сабатіні — напівзакритий екіпаж, вітряно; а ввечері брат лікаря Боткіна, якийсь великий грубіян, пʼє чай у нас.
Le matin me vint voir Foster, l’après-midi je sortis en voiture avec Sabatini, voiture à demi fermée, il fait du vent, et le soir le frère du médecin Botkine, un grand rustre prend le thé chez nous.
Ніщо мене так не дратує, як ридання й стогони нашого оточення, що з кожної нагоди виливає їх без ліку. Мені за них соромно.
Rien ne m’irrite plus que les sanglots et les gémissements de notre monde qui à chaque occasion en déploie des quantités prodigieuses. J’ai honte pour eux.
Я була куди стривоженіша, куди нещасніша — і проте лише зблідла. Яка ж людина потворна без румʼянцю!
J’étais bien plus inquiète, bien plus malheureuse et pourtant je n’étais que pâle. Que l’on est laid sans couleurs !
Відтепер я не братиму участі в жодній сцені з Жоржем — ці шаленства мене дратують, зморщують мені обличчя й старять. До біса все це! Я не можу вкласти свій розум у їхні голови — то нащо й клопотатися!
Je ne me mêlerai désormais à aucune scène de Georges, ces fureurs m’irritent, me rident le visage et me vieillissent. Au diable tout cela, je ne puis mettre ma cervelle dans leur tête, à quoi bon se déranger !