Субота, 9 січня 1875

Не йду до Лосселя, бо не змогла підготувати урок. Виходжу з Діною.
Сьогодні ввечері велика вистава в Італійській опері, «Сомнамбула»; у нас третя ложа бельетажу праворуч.
Пелікан і Боттоне в нас обідали, останній супроводжує нас до театру.
Яскраве освітлення як удень, чоловіки у фраках і білих краватках, жінки — чимало декольтованих, із головами в квітах, але всі дуже елегантні.
Одне слово, саме так і слід завжди бувати в цьому театрі: Опера — театр елегантний, а щоб почуватися невимушено, цілком досить і Французького театру; це помітив і Ґалула, цей писарчук, увесь пишний у своїй великій білій краватці.
Я в блакитному, у тій чарівній блакитній шовковій сукні, як ті, що їх бачиш на емалях чи на слоновій кістці, — сукні минулого століття, — і з моєю зачіскою. Блакитне мені дуже личить, і сукня теж, принаймні ліф. Спідниця скроєна як довга, а сама коротка, але в театрі таких тонкощів не розгледиш, особливо коли не дуже виставляєшся напоказ.
навскоси
Я була вичепурена, як двадцятирічна дівчина.
Отже, я задоволена собою; а тепер, коли це зʼясовано, скажімо, як вбрані тітка й Діна, і обійдімо поглядом залу.
Діна в довгій, добре пошитій шовковій сукні в білу й чорну смужку, вона вдягла її вперше; тітка в білому крепдешині, фіолетовому оксамиті й валансьєнських мереживах, вона сидить посередині, а ми з Діною займаємо бічні місця. У першій ложі та Проджерс із тією Віжʼє, обидві в червоному, перша в оксамиті, друга в шовку й бозна-якій іншій важкій тканині; ця шановна пані оголила груди аж до пояса — прикриті, правда, мереживом, але від того вигляд у неї не менш непристойний.
Памфілови відокремлюють нас від цих двох гидот.
Навпроти дві ложі займають Дюрани й Левіни, усі в парадних туалетах, навіть дві дівчинки з квітами й валансьєнськими мереживами на голові, бідні діти! Цей нещасний Левін, здається, одружився з цілою родиною. Перехилившись, я побачила під нами Ґальве в блакитному.
У своїй ложі — Сабатьє, поруч — Ґонсалеси; старий Ремі послав мені два поклони й дві чарівні усмішки.
Трохи далі, теж унизу, на рівні партеру, ложа, до якої один за одним заходили Ламбертьє, Верман, принц Фюрстенберг, граф дʼАрнім, Ярочевський і Одіффре. Ложа молодих людей — трохи краща, ніж Саетоне й К°.
Старий Еміль із двома дівчатками у своїй ложі, де здебільшого сидить молодий — такий собі спокійний мрійник, що стає в цілком меланхолійні пози.
До нас приходить граф Марков: він приїхав годину тому й устиг тільки примчати до опери.
Белона — гарна брюнетка, але брак гриму й зачіска (гладке волосся і дві коси) її псують. У неї гарне меццо-сопрано, молоде, свіже й гнучке, але їй бракує школи: звуки не звʼязані, голос не дуже сильний, не блискучий і великого враження не справляє.
Коли прислухаєшся, чуєш, що вона не фальшивить, що ноти в неї чисті й голос ллється легко, але немає сили, немає блиску!
Словом, половина залу аплодувала, а половина шикала.
Вона вийшла на сцену горда й певна себе, але під кінець, аби показати, що поразка їй байдужа, ця впевненість обернулася на зухвалість набрала зухвалого вигляду, під яким добре було видно ображену жінку.
Вона отримала безліч букетів, а наприкінці як і протягом усього вечора, коли її викликали, вона вийшла, з презирством подивилася на тих, хто шикав, і чарівними усмішками подякувала тим, хто аплодував.
Пан дʼОлівʼє провів нас до екіпажа.
Цього вечора можна було побачити всі найкращі квіти Ніцци, які дуже схожі на будяки.

Примітки

В оригіналі італійською: «a giorno» — зала освітлена на повну. ↩
В оригіналі італійською: «tranquillo». ↩