Субота, 2 січня 1875

Щодня мої муки зростають — я ще не в Парижі!
Ходила пішки з Сабатіні (біла сукня, біле дамаське пальтечко з золотою вишивкою, добре). Нікого, на кого можна звернути увагу; д'Одіффре страшенно подурнів за два місяці — та й що таке Одіффре?
Знаходжу панну де Ґальв дуже постарілою, але завжди милою. Скільки їй може бути? Скажімо, двадцять три роки.
Розповіла тим небагатьом знайомим, яких маю, про пригоду з італійцем.
Увечері в опері «Ромео і Джульєтта» Белліні на бенефіс Дорі, освітлення a giorno (біла сукня, зачіска — моя, з половиною і другою половиною) — ось! Знаходжу себе дуже старою й негарною, але байдуже — тільки через зачіску. Словом, зачіска вдалась. Цей жахливий малюнок зображує сукню з білого мусліну, рукава й верх ліфа з валансьєнськими мережами в аплікації. Я задоволена собою сьогодні ввечері. Одночасно з нами входять пані де Ґальв і її невістка, обидві в білому.
Театр справді добре освітлений, і публіка елегантна, але її мало. Ґальви в другому ряді, напроти нас; поряд молодший Одіффре, потім старший; унизу незнайомці й Саетоне з тим, кого тітка називає Константеном, — а він такий же Константен, як я — д'Аспремон. Фостер з нами.
Коли Ґалула прийшов до нас, тітка запитала, хто цей пан.
— Це пан Даніс, молодий ніццець.
Miserere ! Це тільки пан Даніс, але він неодружений.
Зала виглядає елегантно й весело. Над нами — Продгерс.
Пан де Мольдр приходить до нас наприкінці і проводить до екіпажу.

Примітки

«Ромео і Джульєтта» — опера Белліні (насправді «І Капулеті е і Монтеккі», 1830), яку Марі ідентифікує за Белліні.