Четвер, 18 грудня 1874

Собачий холод — ми прогулялися з Флоренс, вкриті гарним хутром із блакитної лисиці. Енотеас і Терффідуа (Саетоне й Одіффре навпаки) прогулюються; потім блискавкою промайнули Левін і Клементіна. Лиш би ця шкапа не розладнала цього подружжя.
Пили шоколад у Середземноморському клубі, у Румпельмаєра.
Поль — цей нещасний пропащий — майже ніколи не показується; проводить життя серед усього найбруднішого: у клубах для слуг, у шинках тощо тощо. Позичає гроші де тільки може, залазить у борги. Після остендських подій чого ж можна було чекати. Мама спробувала все — і гнів, і терплячість, і ніжність, і суворість; вона забула про одне — єдине, що, можливо, могло б його врятувати: про твердість! Твердості в неї немає — і в цьому не її вина. Цей хлопець такий зіпсований і порочний, що єдине, що може врятувати його й нас, — це його смерть. Коли мама говорить із ним, він не звертає жодної уваги на її слова — наче глухий або ніби ці докори його не стосуються. Це обурливо й страшно — така зачерствілість, така розбещеність у такій молодій істоті!
Всі звинувачуватимуть матір — але що вона може з цим чудовиськом!
З женевської школи Гакціуса — славетної школи — вона змушена була його забрати; відправила до Уоша, звідти теж забрала, бо там не хотіли його тримати; у ліцеї — державному, серйозному й класичному закладі — сталося те саме. Нарешті ця бідна мати вирішила залишити його вдома, готувати до університету; покликала його й поговорила лагідно, благала виправитися, плакала — і він плакав, лицемір! — але не чув її прекрасних доводів. Вона взяла його в подорож, сподіваючись, що далеко від Ніцци, від поганого товариства, в яке він потрапив, поряд із нею він виправиться, — але в Остенде він довів, як добре він виправився. [Між рядками: гордовитий герцог] Вона хотіла відвезти його до Німеччини й влаштувати в сувору школу — але грошей не було, і вона була змушена привезти його назад до Ніцци, де дізналася про смерть Еміля; ця смерть глибоко її вразила; вона знову покликала Поля, який плакав і благав залишити його при ній, обіцяючи добре поводитися; вона виявила слабкість і поступилася — повірила йому.
Неможливо сказати, наскільки він порочний! Коли вона говорила з ним про Остенде, він анітрохи не зворушився й зберігав огидно байдужий вигляд.
він Але така зачерствілість не може існувати — часто думала я; і все ж існує, я це знаю і не можу повірити. Моє серце ще не настільки просякло людськими вадами, щоб допустити подібні такі жахи!
Сьогодні приходив поліцейський — питав про нього; але невідомо, де він, — та хіба ж це колись відомо? Що він міг накоїти. Може, вкрав. Ах! Як мені боляче знати, що ця істота — мій брат! Його вади або не можуть більше зростати — або він не може більше жити; бо якщо з віком вони збільшуватимуться, він стане чудовиськом, якого неможливо уявити, — чудовиськом, якого не може бути, якого ніколи не було на землі. Зараз у нього всі вади, які тільки може мати чоловік; ах, я забуваю про вбивство... Цього йому ще бракує. Але ні — вбивцею він не стане: щоб убивати, потрібна ще певна велич душі; він занадто мерзенний, занадто ниций, занадто брудний. Він згниє у своїй злиденності.

Пʼятниця, 18 грудня 1874

— Бруд: загальна зневага, сором у родині, — каже «Істинний ключ снів» Люцімія.
Сон, що приснився мені минулої пʼятниці, не забарився збутися — як зараз побачимо. Сьогодні вранці, коли я змушувала Віктора стрибати — цю гарну й добру тварину, — мама дала мені листа й сказала піти прочитати його в себе й принести назад.
Ось він, майже дослівно:
Пані Надіє Степанівно, після зрілих роздумів я вирішила.
Ні, я не настільки добре його памʼятаю, щоб переписати; там у цьому листі сказано, що після роздумів вона (хто вона? — я ще не сказала) вирішила, що ні за що на світі не поведе своїх дітей у дім, де молоді дівчата бувають за гральними столами; що стосовно виховання вона ніколи не погодиться з пані Романовою, якій адресований лист; і що краще розійтися — бо немає нічого неприємнішого за вимушені стосунки. Що вона нескінченно шкодує, бо Марія — жінка чарівна, симпатична й любʼязна, але — на жаль! — чому така слабка мати!
Підписано: Жюлі Говард.
Обурена й червона від гніву, я не захотіла показуватися; надавши обличчю, наскільки змогла, спокійного виразу, повернулася й віддала листа. На який лист тітка відповіла:
Ви самі, напевно, помітили, що наші стосунки зовсім не такі, як раніше, — після певних чуток, що дійшли до мене. Ви несправедливо зводите наклеп на наших молодих дівчат, які бували в Монако не більше й не менше за ваших. Що стосується виховання дітей і молодих дівчат — наші погляди справді зовсім різні. Для мене, як і для будь-якої порядної й чесної жінки, імʼя молодої дівчини священне, тоді як ви наважуєтеся з такою легкістю зводити наклеп на дітей.
Надія Романова. Готова до послуг.
Лист, яким я захоплююся й який поважаю.
Що ж сказати про враження від цієї пригоди? Я майже чекала на неї, бо, засмучена нашим становищем, чекаю лише образ; але обурює мене ганебність наклепу! Та коли ж, Боже, я їжджу до Монте-Карло? Тільки в день стрільб або ілюмінації — а ілюмінація буває лише одна на рік. Усі молоді дівчата в Ніцці їздять туди не менше за мене. Фе! Невже я принижуюся до виправдань, коли ні в чому не винна. Ні — мерзенно й боягузливо, особливо з боку матері, брати дитину, молоду дівчину за привід і зводити на неї наклеп, не знаючи ще, яка вона! Бо всерйоз вона не може вірити тому, що говорить. Усе це йде від тітки Тютчевої й від Бутовської — жінки розпусної, як мало хто, — і від Елен: адже вже рік, як вона мені заздрить, надто помітно, щоб я цього не бачила. І є від чого! Вона честолюбна, хитра. Коли ми познайомилися з цією родиною, Елен, а тим більше Ліза, не мали жодного уявлення про манери й елегантність; поступово копіюючи мене, вони почали одягатися охайніше, їм пошили багато шовкових суконь, капелюхів із пірʼям тощо — тоді Елен перетворила захоплення на заздрість і, хоч і далі мене копіювала, вдавала, що вважає себе кращою. Що більше вона чепурилася, то менше у неї виходило; у мене ніколи не було багато суконь, але я завжди була добре вдягнена — особливо відтоді, як панна де Ґальв навчила мене простоти. На денному балу, що вони давали, я була найкраще одягнена з усіх; тоді пані Барʼякинська сказала:
— Хто ця дитина — така вишукана й вихована?
І ще я власними вухами чула, як інша або та сама говорила:
— Яка чарівна молода дівчина.
Саме на цьому денному балу — куди я потрапила ще як мала дівчинка й тому, що це було в друзів, — Верман удавав, що залицяється до мене.
Нарешті вона задоволена — бо на їхньому денному балу у вівторок вона, без сумніву, буде найкраще одягнена, враховуючи убогість товариства, яке в них збереться.
Поїхала в екіпажі й побачила Ламбертьє — я навіть не здивувалася і дивилася на нього, як на Саетоне. Гуляла з Сабатіні. Копланд або Плантус хотів за всяку ціну повести мене подивитися якісь дикі квіти — але я його позбулася. Слава Богу. Я, можна сказати, виставляю напоказ знання мов: кілька осіб, почувши, як я говорю по-італійськи, потім по-англійськи, потім по-французьки і нарешті по-російськи, робили здивовані обличчя, чуючи щоразу іншу мову.
Я не кричу, але Прогулянка не така вже й широка, і, проходячи, можна вловити кілька слів — достатньо, щоб розпізнати, якою мовою вони сказані, — особливо якщо слухати.
Маю щастя розмовляти чотирма живими мовами й вивчати одну мертву — латинську, якою говоритиму з Божою допомогою; адже вивчаю її з любовʼю і вважаю найкрасивішою з усіх.
Поки Копланд до мене чіплявся, я побачила всіх Ґальве — ось принаймні порядні люди.

Примітки

«Enoteas» = «Saëtone», «Terffidua» = «Audiffret» — імена, написані задом наперед; Маріїн код для щоденника. ↩
В оригіналі латиною: «Duk superbus» (так у тексті; мабуть, «Dux»; написано між рядками). ↩
В оригіналі англійською: «policeman». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
французький переклад видавця. ↩
французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі іспанською: «Gracias a Dios». ↩
В оригіналі італійською: «con amore». ↩