❦
Четвер, 18 грудня 1874
Jeudi, 18 décembre 1874
Собачий холод — ми прогулялися з Флоренс, вкриті гарним хутром із блакитної лисиці. Енотеас і Терффідуа1 (Саетоне й Одіффре навпаки) прогулюються; потім блискавкою промайнули Левін і Клементіна. Лиш би ця шкапа не розладнала цього подружжя.
Un froid de loups, nous nous promenâmes couvertes d’une belle fourrure de renard bleu avec Florence. Enoteas et Terffidua (Saëtone et Audiffret retournés) se promènent, puis nous passèrent vite comme un éclair, Lewin et Clémentine. Pourvu que la rosse ne dérange pas ce ménage.
Пили шоколад у Середземноморському клубі, у Румпельмаєра.
Nous avons pris du chocolat au cercle de la Méditerranée chez Rumpelmayer.
Поль — цей нещасний пропащий — майже ніколи не показується; проводить життя серед усього найбруднішого: у клубах для слуг, у шинках тощо тощо. Позичає гроші де тільки може, залазить у борги. Після остендських подій чого ж можна було чекати. Мама спробувала все — і гнів, і терплячість, і ніжність, і суворість; вона забула про одне — єдине, що, можливо, могло б його врятувати: про твердість! Твердості в неї немає — і в цьому не її вина. Цей хлопець такий зіпсований і порочний, що єдине, що може врятувати його й нас, — це його смерть. Коли мама говорить із ним, він не звертає жодної уваги на її слова — наче глухий або ніби ці докори його не стосуються. Це обурливо й страшно — така зачерствілість, така розбещеність у такій молодій істоті!
Paul, ce malheureux perdu, ne paraît presque jamais, il passe sa vie au milieu de tout ce qu’il y a de plus bas, dans les clubs des domestiques, dans les buvettes etc. etc. Il emprunte de l’argent partout, fait des dettes. Après les événements d’Ostende que pouvait-on attendre. Ma mère a essayé de tout, de la colère, de la tolérance, de la tendresse, de la sévérité, elle a oublié une chose, la seule qui pourrait peut-être le sauver, la fermeté ! Elle n’en a pas, ce n’est point de sa faute. Ce garçon est tellement corrompu et vicieux que la seule chose qui peut le sauver et nous sauver c’est sa mort. Quand ma mère lui parle il ne fait aucune attention à ce qu’elle dit, comme s’il était sourd ou comme si ces reproches ne le concernaient pas. C’est révoltant et terrible un pareil endurcissement, une telle corruption dans un être si jeune !
Всі звинувачуватимуть матір — але що вона може з цим чудовиськом!
Tout le monde accusera la mère et que peut-elle avec ce monstre !
З женевської школи Гакціуса — славетної школи — вона змушена була його забрати; відправила до Уоша, звідти теж забрала, бо там не хотіли його тримати; у ліцеї — державному, серйозному й класичному закладі — сталося те саме. Нарешті ця бідна мати вирішила залишити його вдома, готувати до університету; покликала його й поговорила лагідно, благала виправитися, плакала — і він плакав, лицемір! — але не чув її прекрасних доводів. Вона взяла його в подорож, сподіваючись, що далеко від Ніцци, від поганого товариства, в яке він потрапив, поряд із нею він виправиться, — але в Остенде він довів, як добре він виправився. [Між рядками: гордовитий герцог2] Вона хотіла відвезти його до Німеччини й влаштувати в сувору школу — але грошей не було, і вона була змушена привезти його назад до Ніцци, де дізналася про смерть Еміля; ця смерть глибоко її вразила; вона знову покликала Поля, який плакав і благав залишити його при ній, обіцяючи добре поводитися; вона виявила слабкість і поступилася — повірила йому.
De l’école de Hactius à Genève, école de grande renommée elle se vit obligée de le prendre, elle le plaça chez Wash, de là elle le prit également parce qu’on ne voulait pas le garder, au lycée, établissement d’Etat, sérieux et classique, la même chose arrive. Enfin cette pauvre mère résolut de le garder à la maison, de le préparer pour l’université, elle l’appela et lui parla avec douceur, le supplia de se corriger, pleura, il pleura aussi l’hypocrite ! mais n’entendit pas les excellentes raisons qu’elle lui donnait. Elle l’emmena en voyage, espérant qu’éloigné de Nice, de la mauvaise société où il était tombé, que près d’elle il se corrigerait alors à Ostende il prouva combien il l’était. [Entre deux lignes: Duk superbus] Elle voulut le conduire en Allemagne et l’établir dans une école sévère mais elle n’avait pas d’argent et fut obligée de le ramener à Nice, où elle apprit la mort d’Emile, cette mort l’émut profondément, elle appela encore Paul qui pleura et la supplia de le laisser près d’elle promettant de bien se conduire, elle eut la faiblesse de céder, elle le crut.
Неможливо сказати, наскільки він порочний! Коли вона говорила з ним про Остенде, він анітрохи не зворушився й зберігав огидно байдужий вигляд.
Il est impossible de dire à quel point il est vicieux ! Quand elle lui parla d’Ostende il ne s’émut pas le moins du monde et garda une contenance hideusement indifférente.
Сьогодні приходив поліцейський3 — питав про нього; але невідомо, де він, — та хіба ж це колись відомо? Що він міг накоїти. Може, вкрав. Ах! Як мені боляче знати, що ця істота — мій брат! Його вади або не можуть більше зростати — або він не може більше жити; бо якщо з віком вони збільшуватимуться, він стане чудовиськом, якого неможливо уявити, — чудовиськом, якого не може бути, якого ніколи не було на землі. Зараз у нього всі вади, які тільки може мати чоловік; ах, я забуваю про вбивство... Цього йому ще бракує. Але ні — вбивцею він не стане: щоб убивати, потрібна ще певна велич душі; він занадто мерзенний, занадто ниций, занадто брудний. Він згниє у своїй злиденності.
Aujourd’hui un policeman est venu le demander, mais on ne sait où il est, le sait-on jamais ? Que peut-il avoir fait. Il a volé peut-être. Ah ! qu’il m’est pénible de savoir que cette créature est mon frère ! Ses vices ne peuvent plus grandir ou il ne peut plus vivre car s’ils augmentent avec l’âge il sera un monstre comme on ne peut en concevoir, un monstre qui ne peut exister, un monstre comme il n’y en a jamais eu sur terre, à présent il a tous les vices qu’un homme peut avoir, ah j’oublie l’assassinat... C’est ce qui lui manque encore. Mais non, il ne sera pas assassin, pour tuer il faut encore une certaine grandeur d’âme, il est trop vil, trop bas, trop sale. Il pourrira dans sa misère.
Пʼятниця, 18 грудня 1874
Vendredi 18 décembre 1874
— Бруд: загальна зневага, сором у родині, — каже «Істинний ключ снів» Люцімія.
- Ordure : mépris public, honte dans la famille - dit la véritable clef des songes par Lucimius.
Сон, що приснився мені минулої пʼятниці, не забарився збутися — як зараз побачимо. Сьогодні вранці, коли я змушувала Віктора стрибати — цю гарну й добру тварину, — мама дала мені листа й сказала піти прочитати його в себе й принести назад.
L’accomplissement du rêve que j’ai fait vendredi dernier ne se fait pas longtemps attendre comme on va le voir. Ce matin comme je faisais sauter Victor, cette belle et bonne bête, ma mère me donne une lettre et me disant de l’aller lire chez moi et de la lui rapporter.
Ось він, майже дослівно:
La voilà à peu près exacte:
Пані Надіє Степанівно, після зрілих роздумів я вирішила4.
Madame Nadejda Stepanovna, après mûre réflexion, j’ai jugé.
Ні, я не настільки добре його памʼятаю, щоб переписати; там у цьому листі сказано, що після роздумів вона (хто вона? — я ще не сказала) вирішила, що ні за що на світі не поведе своїх дітей у дім, де молоді дівчата бувають за гральними столами; що стосовно виховання вона ніколи не погодиться з пані Романовою, якій адресований лист; і що краще розійтися — бо немає нічого неприємнішого за вимушені стосунки. Що вона нескінченно шкодує, бо Марія5 — жінка чарівна, симпатична й любʼязна, але — на жаль! — чому така слабка мати!
Non, je ne me souviens pas assez pour l’écrire, elle y cette lettre dit que après voir réfléchi elle pense, (qui elle ? je ne l’ai pas encore dit) a décidé qu’elle ne veut pour rien au monde conduire ses enfants dans une maison où les jeunes filles fréquentent les tables de jeu, que sous le rapport de l’éducation elle ne serait jamais d’accord avec Mme Romanoff, à qui la lettre est adressée, et qu’il vaut mieux se séparer, car il n’y a rien de plus désagréable que des relations forcées. Qu’elle regrette infiniment, car Maria est une femme charmante, sympathique et aimable mais hélas ! pourquoi si faible mère !
Підписано: Жюлі Говард.
Signé Julie Howard.
Обурена й червона від гніву, я не захотіла показуватися; надавши обличчю, наскільки змогла, спокійного виразу, повернулася й віддала листа. На який лист тітка відповіла:
Indignée et rouge de colère je ne voulus pas paraître, et ayant changé de figure autant que j’ai pu je retournai et rendis la lettre. A laquelle lettre ma tante répondit:
Переписаний лист · Lettre de Nadine Romanoff à Mme Howard, décembre 1874 · російськоюВи самі, напевно, помітили, що наші стосунки зовсім не такі, як раніше, — після певних чуток, що дійшли до мене. Ви несправедливо зводите наклеп на наших молодих дівчат, які бували в Монако не більше й не менше за ваших. Що стосується виховання дітей і молодих дівчат — наші погляди справді зовсім різні. Для мене, як і для будь-якої порядної й чесної жінки, імʼя молодої дівчини священне, тоді як ви наважуєтеся з такою легкістю зводити наклеп на дітей.6Vous avez dû remarquer vous-même que nos relations sont toutes autres qu’elles n’étaient auparavant à la suite de certains bruits parvenus jusqu’à moi. Vous calomniez injustement nos jeunes filles qui sont allées à Monaco autant et pas plus que les vôtres. Quant à ce qui touche à l’éducation des enfants et des jeunes filles nos manières diffèrent tout à fait cela est vrai. Pour moi comme pour toute autre femme comme il faut et honnête le nom d’une jeune fille est sacré tandis que vous vous décidez à calomnier des enfants avec tant de légèreté.Надія Романова7. Готова до послуг.Nadeja Romanoff. Prête à vous rendre service.
Лист, яким я захоплююся й який поважаю.
Lettre que j’admire et respecte.
Що ж сказати про враження від цієї пригоди? Я майже чекала на неї, бо, засмучена нашим становищем, чекаю лише образ; але обурює мене ганебність наклепу! Та коли ж, Боже, я їжджу до Монте-Карло? Тільки в день стрільб або ілюмінації — а ілюмінація буває лише одна на рік. Усі молоді дівчата в Ніцці їздять туди не менше за мене. Фе! Невже я принижуюся до виправдань, коли ні в чому не винна. Ні — мерзенно й боягузливо, особливо з боку матері, брати дитину, молоду дівчину за привід і зводити на неї наклеп, не знаючи ще, яка вона! Бо всерйоз вона не може вірити тому, що говорить. Усе це йде від тітки Тютчевої й від Бутовської — жінки розпусної, як мало хто, — і від Елен: адже вже рік, як вона мені заздрить, надто помітно, щоб я цього не бачила. І є від чого! Вона честолюбна, хитра. Коли ми познайомилися з цією родиною, Елен, а тим більше Ліза, не мали жодного уявлення про манери й елегантність; поступово копіюючи мене, вони почали одягатися охайніше, їм пошили багато шовкових суконь, капелюхів із пірʼям тощо — тоді Елен перетворила захоплення на заздрість і, хоч і далі мене копіювала, вдавала, що вважає себе кращою. Що більше вона чепурилася, то менше у неї виходило; у мене ніколи не було багато суконь, але я завжди була добре вдягнена — особливо відтоді, як панна де Ґальв навчила мене простоти. На денному балу, що вони давали, я була найкраще одягнена з усіх; тоді пані Барʼякинська сказала:
Quant à l’effet produit sur moi par cette aventure, qu’en dirai-je ? Je m’y attendais presque, car étant si chagrinée de notre position, je ne m’attends qu’à des affronts, mais ce qui me révolte c’est l’infamie de la calomnie ! quand donc, Bon Dieu, vais-je à Monte-Carlo ? Le jour d’un Tir ou d’une illumination et encore d’illuminations il n’y en a qu’une par an. Toutes les jeunes filles à Nice y vont autant que moi. Fi ! m’abaissai-je jusqu’à me justifier quand je ne suis point coupable. Non, ce qui est vil, ce qui est lâche, de la part d’une mère surtout, c’est de prendre pour prétexte une enfant, une jeune fille, et de la calomnier avant que l’on sache ce qu’elle est ! Car, sérieusement elle ne peut croire à ce qu’elle dit. La chose vient de ma tante Tutcheff et de la Boutowksy, femme dépravée s’il en fut, et de Hélène, car depuis l’année dernière elle me jalouse surtout d’une façon trop visible pour que je ne le voie pas. Et il y a de quoi ! Elle est ambitieuse, rusée. Quand nous avons connu cette famille, Hélène ni à plus forte raison Lise n’avaient aucune idée de manières, d’élégance, en me copiant peu à peu elles s’habillèrent plus proprement, on leur fit beaucoup de robes de soie, des chapeaux à plumes etc. alors Hélène changea l’admiration en envie et tout en continuant de me copier faisait mine de se croire mieux. Plus elle s’habillait moins elle réussissait, je n’avais jamais beaucoup de robes mais étais toujours bien mise, surtout depuis que Mlle de Galve me fit comprendre la simplicité. A la matinée qu’ils donnèrent j’étais la mieux de toutes, c’est alors que Mme Bariakinsky dit:
— Хто ця дитина — така вишукана й вихована?
- Qui est cette enfant si distinguée et comme il faut.
І ще я власними вухами чула, як інша або та сама говорила:
Et encore j’ai entendu de mes propres oreilles une autre ou la même dire:
— Яка чарівна молода дівчина8.
- Quelle charmante jeune fille.
Саме на цьому денному балу — куди я потрапила ще як мала дівчинка й тому, що це було в друзів, — Верман удавав, що залицяється до мене.
C’est à cette même matinée que j’assistais comme petite fille et parce que c’était chez des amis, que Woerman fit semblant de me faire la cour.
Нарешті вона задоволена — бо на їхньому денному балу у вівторок вона, без сумніву, буде найкраще одягнена, враховуючи убогість товариства, яке в них збереться.
Enfin la voilà satisfaite car à leur matinée de mardi elle sera sans doute la mieux vu la grande misère du monde qu’ils auront.
Поїхала в екіпажі й побачила Ламбертьє — я навіть не здивувалася і дивилася на нього, як на Саетоне. Гуляла з Сабатіні. Копланд або Плантус хотів за всяку ціну повести мене подивитися якісь дикі квіти — але я його позбулася. Слава Богу9. Я, можна сказати, виставляю напоказ знання мов: кілька осіб, почувши, як я говорю по-італійськи, потім по-англійськи, потім по-французьки і нарешті по-російськи, робили здивовані обличчя, чуючи щоразу іншу мову.
Je sortis en voiture et je vis Lambertye; je ne fus même pas surprise et le regardais comme Saëtone. J’ai marché avec Sabatini. Copland où Plantus voulut à toutes forces me mener voir je ne sais quelles fleurs sauvages mais je m’en suis débarrassée Gracias a Dios. Je fais pour ainsi dire étalage de langues, plusieurs personnes m’ayant entendue parler italien, puis anglais, puis français et enfin russe montrèrent des faces étonnées de m’entendre chaque fois parler une langue différente.
Я не кричу, але Прогулянка не така вже й широка, і, проходячи, можна вловити кілька слів — достатньо, щоб розпізнати, якою мовою вони сказані, — особливо якщо слухати.
Je ne crie pas, mais la Promenade n’est pas bien large et en passant on attrape bien quelques mots, assez pour reconnaître dans quelles langues ils sont dits, surtout quand on écoute.
Маю щастя розмовляти чотирма живими мовами й вивчати одну мертву — латинську, якою говоритиму з Божою допомогою; адже вивчаю її з любовʼю10 і вважаю найкрасивішою з усіх.
J’ai le bonheur de parler quatre langues vivantes et d’étudier une morte, la latine, que je parlerai avec l’aide de Dieu, car je l’étudie con amore et la trouve la plus belle de toutes.
Поки Копланд до мене чіплявся, я побачила всіх Ґальве — ось принаймні порядні люди.
Pendant que Copland m’accostait j’ai vu tous les Galve, voilà au moins des gens propres.
Примітки
«Enoteas» = «Saëtone», «Terffidua» = «Audiffret» — імена, написані задом наперед; Маріїн код для щоденника. ↩
В оригіналі латиною: «Duk superbus» (так у тексті; мабуть, «Dux»; написано між рядками). ↩
В оригіналі англійською: «policeman». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
французький переклад видавця. ↩
французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі іспанською: «Gracias a Dios». ↩
В оригіналі італійською: «con amore». ↩