❦
Середа, 17 грудня 1874
Mercredi, 17 décembre 1874
Повернувшись із прогулянки, я дізналася, що в нас щойно була Маркевич — просто від пані Говард — і що та запросила її на денний бал, який дає у вівторок.
De retour de ma promenade j’appris que Markevitch sort d’ici venant de chez Mme Howard, que celle-ci l’invita à la matinée qu’elle donne mardi.
— Бачите — ви не були в неї, тож вас і не запросять, — сказала я. — Це буде свято для Маркевич і для Паттона! — додала я. Я говорила це, думаючи водночас, що візит нічого б не змінив.
Voyez, vous n’êtes pas allées chez elle et vous ne serez pas invitées, dis-je. Ce sera une fête pour Markevitch et pour Patton ! ajoutai-je. Je disais cela tout en pensant que la visite n’y ferait rien.
Мама й тітка могли б піти сьогодні — адже пані Говард відвідала їх у позаминулий вівторок, тиждень тому; вони могли б змусити пані Говард чекати так само, як вона змусила їх чекати, — і квиті. Але мама хвора, а тітка не хоче йти, бачачи холодність цих паперових фабрикантів, — і вона права. Хай йому грець!1 Нам нема в чому собі докоряти — ми чесні й чисті! Чорт забирай! Хіба слід запобігати ласки в лихих буржуа, коли вони дмуться? Ах, якби ми погано чинили, якби були винні — то інша річ; але з часом і з Божою допомогою ми переможемо — і тоді я відітхну! Мені це дуже потрібно. Не повірять, але клянуся: за день навряд чи знайдеться хвилина, коли я не зітхаю. Прокидаючись, під час уроків, за фортепіано — особливо за фортепіано, — за столом, увечері, в театрі, на вулиці, лягаючи й іноді уві сні — скрізь я мучуся! Хочеться попросити маму й тітку поїхати звідси й заявити їм, що я страждаю над міру, що боюся: це безупинне катування зносить мені тіло так само, як зносило розум.
Maman et ma tante auraient pu aller aujourd’hui parce que Mme Howard leur fit une visite mardi avant-dernier, il y a de cela une semaine, elles auraient fait attendre Mme Howard comme elle les a fait attendre et on est quitte. Mais ma mère est malade et ma tante ne veut pas aller voyant la froideur de ces fabricants de papier, et elle a raison. Ventre-Saint-Gris ! Nous n’avons rien à nous reprocher, nous sommes honnêtes et, et purs ! Que diable ! Doit-on rechercher des méchants bourgeois quand ils font la moue. Ah si on avait fait mal, si on était coupable, ce serait autre chose, mais avec le temps et avec l’aide de Dieu surtout nous triompherons et alors je respirerai ! J’en ai bien besoin. On ne croira pas mais je jure qu’il y a à peine une minute dans la journée pendant laquelle je ne soupire pas. En m’éveillant, pendant les leçons, au piano, surtout au piano, à table, le soir, au théâtre, dans la rue, en me couchant et quelquefois en rêvant, partout je suis tourmentée ! J’ai envie d’aller prier maman et ma tante de partir d’ici, en leur déclarant que je souffre trop, que je crains que ce tourment incessant ne m’use le corps comme il m’a usé l’esprit.
Мені здається, що я не пояснюю як слід своїх тривог і турбот — так само, як мені здавалося, що я ніколи не говорю досить про те, що люблю герцога Гамільтона.
Il me semble que je n’explique pas assez mes troubles et mes soucis, comme il me semblait que je ne disais jamais assez que j’aime le duc de Hamilton.
Річ у тім, що моє горе — не нещастя, що сталося раз і над яким плачуть; а все моє нинішнє життя — суцільне горе: кожна година, кожна хвилина повна досади, враженого самолюбства, образ!
C’est que mon chagrin n’est pas un malheur qui arrive une fois et qu’on pleure, mais toute ma vie à présent est un chagrin, chaque heure, chaque minute est pleine de dépit, d’amour-propre blessé, d’affronts !
Це не схоже на страшний удар грому, що лякає жахає, — це як жахливий і безперестанний шум: тікаєш — він іде за тобою! Він усередині тебе, а від себе самої не втечеш. Я не могла стримати сліз від пʼяти до семи вечора; тепер перестала, але я розбита й нещасна! Очі втомилися, я втратила всю снагу!
Ce n’est pas comme un coup de tonnerre terrible qui effraye épouvante, c’est comme un bruit affreux et incessant, on fuit et il vous suit ! Il est dans vous-même et on ne peut fuir soi-même. Je n’ai pu retenir mes larmes depuis cinq heures jusqu’à sept heures et maintenant j’ai cessé mais je suis brisée et misérable ! Mes yeux sont fatigués, j’ai perdu toute ma vigueur !
Великий Боже, я скаржусь, але не звинувачую Тебе! Ти хочеш, щоб я страждала зараз — і я страждаю; але дозволь мені скаржитися; не думай, що це скарга нарікання проти Твоєї волі — це лише помʼякшення мого болю; та й кажу я це не вголос — лише пишу.
Grand Dieu, je me plains, mais je ne T’accuse pas ! Tu veux que je souffre maintenant et je souffre, mais permets-moi de me plaindre, ne crois pas qu’elles sont une plainte des murmures contre Ta volonté, elles ne sont qu’un adoucissement à ma peine, d’ailleurs je ne dis rien tout haut, j’écris seulement.
Мама й тітка більше не говорять при мені ні про кого зі світського товариства; але коли чую розмови про те, що мене мучить, — я вибухаю: або йду, або плачу.
Maman et ma tante ne parlent plus devant moi de personne du monde, or lorsque j’entends parler de mon tourment, j’éclate; je m’en vais ou je pleure.
Ах! Якби ж цей процес нарешті завершився!
Ah ! si ce procès finissait enfin !
Ми скоро поїдемо. Повернемося до Ніцци лише через два роки і пів — тобто взимку 1876–77; за цей час будуватимуть; за цей час справа, можливо, завершиться; за цей час — хто знає — мені, мабуть, більше не потрібен буде цей ніццький світ, можливо, хтось визволить мене й дасть становище. Нещастя над нещастями! Жалюгідна я! О, не можу терпіти цієї змушеної залежності. А доведеться.
Nous nous en irons bientôt. Nous ne reviendrons à Nice que dans deux ans et demi, c’est-à-dire l’hiver 1876-77, pendant ce temps on bâtira, pendant ce temps l’affaire sera peut-être finie, pendant ce temps qui sait je n’aurais plus besoin peut-être de ce monde niçois, peut-être quelqu’un me délivrera et me donnera une position. Misère des Misères ! Misérable que je suis ! Oh je ne puis souffrir cette nécessité de dépendance. Et il le faut.
Генріх IV багато чого натерпівся, поки став королем Франції, — багато принижень2. Я теж чинитиму, як він; попри це рішення, моя гордість повстає, і дивно, як я лютую сьогодні ввечері, що не можу піднятися інакше як через чоловіка, що маю бути зобовʼязана йому всім, все отримати від нього!
Henri IV a souffert bien des choses jusqu’à ce qu’il devint roi de France, bien d’humiliations. Moi aussi, je ferai comme lui, malgré cette résolution, mon orgueil se révolte et c’est singulier comme je rage ce soir de ne pouvoir m’élever que par un mari, de devoir lui devoir tout, de tout tenir de lui !
Але якщо він дасть мені це відчути — слово Марі!3 — я покажу, на що здатна!
Mais s’il me le fait sentir, foi de Marie ! je montrerai de quoi je suis capable !
Ах! Якби це було сьогодні ввечері — я була б ні на що не здатна; хочу лише лягти й спати — особливо спати й забутися.
Ah ! si c’était pour ce soir je serais capable d’à peu près rien, je ne demande qu’à me coucher et à dormir, surtout dormir et oublier.
Чекаймо, чекаймо, чекаймо ще. Бог великий!
Attendons, attendons, attendons encore. Dieu est grand !
Примітки
В оригіналі французькою: «Ventre-Saint-Gris!» — старовинна клятва, повʼязана з Генріхом IV Французьким; Марі навмисно архаїзує тон. ↩
Марі ототожнює себе з Генріхом IV, який терпів приниження до тих пір, поки не здобув трон Франції (1589). ↩
«Foi de Marie!» — клятва, утворена за зразком «foi de gentilhomme» (чесне слово дворянина); Марі адаптує формулу під себе. ↩