Понеділок, 7 грудня 1874

Виходжу пішки з італійкою; народу багато, зі мною Віктор — і цей чудовий пес збудив загальне захоплення. Потім прогулялася пішки з мамою, потім снідала — і одразу після вийшла в екіпажі; повернулася лише о четвертій.
Сезон є
Елен вийшла у світ — прогулювалася з елегантною англійською дамою й двома панами. Бог послав мені чудову ідею: залишимося ще цю зиму тут — як зможемо; навесні поїду до Росії; влітку проведемо в Англії або деінде; а взимку поїдемо до Флоренції — вчитимуся співу, живопису й виходитиму у світ. Наступної зими повернемося сюди — за нашу відсутність будуватимуть і все влаштують. Тоді, сподіваюся, Ніцца буде привітнішою, і тоді, може, вона мені вже більше не знадобиться!
[На полях:] Я маю амбіції — і хай це вада чи чеснота. Моє серце без тягаря охоче б упало. Знай: жінка, що любить свою честь, сказавши, що кохає, — впевнена бути коханою.
Пані й панна Фостер прийшли о п'ятій — вони щойно з Парижа. Я була в захваті їх бачити: це порядні, люб'язні люди, що, здається, прихильні до нас.
Я осиплa й жалюгідна.
Мій план чудовий — якби Бог захотів допомогти мені його здійснити, я була б дуже щаслива. У Флоренції є світське товариство, і для навчання, і для задоволень там мені було б цілком добре. Допоможіть же мені, Боже мій!