Неділя, 22 листопада 1874

Вчора, вчора
Я прорахувалася — і ось я без суконь: є лише сукня з білого сукна, речі від Лаферʼєр зіпсовані, а на синьо-золотій сукні невдало скроєний ліф. Я в розпачі й благаю тітку поїхати до Парижа — щохвилини кажу: «Їдьмо до Парижа», і на всі запитання відповідаю цими трьома словами. Крім того, я безперестанку нарікаю на брак суконь. Справді, коли я не вбрана як слід, я найнеприємніша істота на світі — і для інших, і для себе. Сподіваюся, що поїду; тітка не заперечує — заперечують гроші, прокляті гроші.
Я роблю, що хочу — і ось мені спало на думку поїхати до Парижа купити сукні, і всі погоджуються. Не знаю, лихо це чи щастя, що я тут голова — ні від кого не залежу, і коли зустрічаю якийсь спротив, то лише з боку грошей, вічних грошей, на жаль! Щасливі ті, хто їх має — що там не кажи, гроші становлять велику частку щастя. Краще бути нещасним із золотом, ніж без золота, а ганять гроші якраз ті, у кого їх немає, — як казала принцеса Надін Галіцина, жінка невеликого розуму, але, як на мене, приємна. Усі чоловіки з часом стають поганими, тому краще плакати крізь золото, ніж крізь залізо. Це золота сентенція — ця думка жила в мені й раніше, але висловила її принцеса. Виходжу мало, та й то в поганому гуморі — без суконь!!! Справді, без сукні я почуваюся незатишно.
Увечері в опері — «Італійка в Алжирі», та сама сукня, що й того вечора, зачіска — чудово. Я в доброму гуморі й розважаюся, хоча пристойних людей майже немає — лише граф Арнім, той самий, що й торік, Морено з родиною та ще чотири іспанки. Він підійшов до нас і своєю присутністю прогнав Ґалулу. Діна сказала, що він добре зробив!
Цей любий Морено починає з компліментів: у його ложі казали, що я ефірна, як хмарка, вся в білому; а потім — які руки, яка вона округла, біла, білява — це говорить його дружина. Одіффре кудись зник — де він, чорт забирай? Ла Віжʼє вдягнена в червону атласну сукню з круглим вирізом «бичаче вічко» спереду, крізь який видно те, чого не заведено показувати на людях, а Зібін, цей старий розпусник, наважився висунутися з ложі огидної Шестакової і роздивлятися зблизька, і всміхатися — бідна віконтеса почервоніла й прикрилася віялом. Варвари, дурні, осли! Бо вона вбрана, як убиралися колись, як на давніх портретах, — варвари й неуки наважуються на такі речі. Я метнула на Зібіна обурені погляди — він дозволив собі образити жінку, яка була в супроводі іншої жінки. Ах, якби я була чоловіком — я б йому вуха намʼяла.
Як я щаслива, що маю гарну фігуру — поки в мене таке чудове тіло, я ніколи не буду нудьгувати, а ще волосся — з цим можна розважатися. Кому дістануться ці прекрасні речі? Мені було б прикро, якби це був якийсь фат, але сподіваюся, що ні.
викреслено[Два рядки закреслено]
Справді прекрасні речі не повинні залишатися прихованими — ними мають милуватися всі. Honni soit qui mal y pense. Якщо я не змінюся, я з часом замовлю собі статую. Я хотіла б, щоб вона була зі слонової кістки та золота — як статуя Мінерви в Парфеноні; тоді її зберігатимуть як витвір мистецтва, і моє імʼя буде з нею повʼязане.

Примітки

Лаферʼєр — паризька кравчиня, суперниця Ворта. ↩
«LʼItaliana in Algeria» («Італійка в Алжирі») — комічна опера Россіні (1813). ↩
Œil-de-bœuf — круглий декоративний отвір у сукні чи корсажі, що відкривав декольте. ↩
Saligaud — вульгарне слово, приблизно «огидний тип» чи «розпусник». ↩
Faquin — архаїчне: нікчемний тип, фат, нахаба. ↩
«Ганьба тому, хто погано про це думає» — девіз ордена Підвʼязки (фр.). ↩
Хризелефантинова (золото та слонова кістка) статуя Афіни Парфенос роботи Фідія стояла в Парфеноні. ↩