Субота, 31 жовтня 1874

На жаль, я не забуваю — це вгамовує мій гнів, але перед Богом це великий гріх.
Ми з тіткою проходили повз дві гарні вази з саксонської порцеляни.
— Купімо, — сказала я.
А гроші?
Поїдьмо в Монако й виграймо.
Сказано — зроблено: коли наближалася пʼята, ми вже були на вокзалі, а за пів години — в казино. Дорогою я шкодувала, що поїхала, але зрозуміла, що так швидко піднятися горою від вокзалу до казино варте довшої подорожі. Одна з моїх найбільших утіх — летіти, а не їхати екіпажем.
Я сіла біля поруч із тіткою, і вона грала за мене. Я ставила лише те, що вигравала, і виграла небагато. Проте пішла я з пʼятдесятьма пʼятьма франками, не ризикнувши жодним су.
Я хотіла виграти не на ці вази, а щоб зробити подарунок Діні — щось, що прикрасило б її кімнату.
Я бачила страшного Мальтійця. Ніна приєдналася до нас на кілька хвилин, коли після обіду ми зайшли до залів, потім вона пішла на вокзал, і там ми пробули досить довго, бо потяг запізнювався.

Примітки

В оригіналі англійською: «drive». Марі протиставляє стрімкий підйом звичайній поїздці екіпажем. ↩