Неділя, 25 жовтня 1874

Іду до церкви (біла сукня зі сріблом, чорний капелюх, нова зачіска — зручна, практична і тримається весь день: половина волосся піднята й обрамляє з обох боків форму голови, не укладена зверху, решта — джгут, що закриває потилицю, загалом дуже добре). Я рожева.
[Прим. ред.: тут у щоденнику був малюнок зачіски Марії.]
[маєш — показуєш], у протилежному разі приховуєш.
Повернімося до тата: він уже реве й виє та починає пити. Він самотній, без прихильності, — сам-один зі своїм бідним собакою, бідним Ренаром.
Незадовго до від'їзду Коліньйон та захоплювалася разом зі мною Пратером.
— А Ренар? — запитав тато.
— Ренар теж, — сказала вона з котячою усмішкою, — але він злюка: не впізнав мене, тому я на нього ображена.
Тоді тато сприйняв це на свій рахунок — так воно почасти й було — і почав бурмотіти, що він і його бідний собака тощо тощо, а вона при цьому скромно посміхалася.
Було холодно, коли ми їхали на вокзал і поверталися, відклавши там цей дорогоцінний тягар.
Я попередила маму тощо, що будуть деспотизми і сцени. Адже голова сімейства вже кілька разів казав не співати, не грати, не ходити, не сміятися. Він став дуже грубим — словом, per un bel pezzo у нас буде бійка.

Примітки

Per un bel pezzo (іт.) — досить довгий час, довгенько. Марі вживає італійський вираз, підкреслюючи тривалість очікуваних сімейних бур.