❦
Субота, 3 жовтня 1874
Samedi, 3 octobre 1874
Вранці гуляю з собаками, без капелюха, аж до вілли 77.
Je fais une promenade avec les chiens et sans chapeau, jusqu’à la villa 77 le matin.
Не виходжу, а залишаюся весь день у мами, де тривають розкопки.
Je ne sors pas, mais reste toute la journée chez maman où on continue les excavations.
Говорять про меблі — погано, звісно, особливо мама.
On parle des meubles, mal sans doute, maman surtout.
Валіцький вічно вигадує якусь нісенітницю — не перестає надсилати листи Макарову, який щоразу страшенно хвилюється і прибігає радитися з дідусем.
Walitsky invente toujours quelque bêtise, il ne cesse d’envoyer des lettres à Makaroff qui est chaque fois très troublé et accourt demander des conseils à papa.
Пише Огарев,1 соціаліст, і цього разу звертається до нього як до друга, розповідаючи, що в нападі роздратування він вкусив Тургенєва за вухо. Ця нетяма вірить усьому і смішить нас. У листах є вірші, написані нібито ворогами Макарова, де він постає змовником і письменником проти російського уряду тощо.
C’est Ogareff, le socialiste, qui écrit et cette fois le traite en ami, et lui dit que, dans un accès d’irritation, il a mordu Tourguenieff à l’oreille. Cette bête croît à tout et nous fait rire. Dans ces lettres il y a des vers, faits par des soit-disant ennemis de Makaroff, où il est considéré comme conspirateur et écrivain contre le gouvernement russe etc. etc.
Іду спати — за мною мама і тітка. Але щойно ми опинилися в мене, як — не знаю вже чому — розмова зайшла про віллу, і я починаю нарікати на відібраний павільйон; я ніколи не переставала нарікати на це, але цього вечора нарікання перетворилися на ридання, сльози, на криваві й душероздирливі скарги.
Je vais me coucher, suivie de maman et de ma tante. Mais aussitôt chez moi, je ne sais plus comment la conversation tombe sur la villa, et je me mets à me lamenter de l’enlèvement de mon pavillon, je n’ai jamais cessé de me lamenter pour cela mais ce soir les lamentations se changèrent en sanglots, en larmes, en plaintes sanglantes et déchirantes.
Я плачу — не через павільйон, бо він мені вже не такий дорогий, а тому що мене від нього відвернули, знеохотили.
Je pleure, non pour le pavillon parce que je n’y tiens plus, mais parce qu’on m’en a détournée, dégoûtée.
Шовкові сукні Ґарака і бантики зі стрічок мене не цікавлять — як вони цікавлять Говардів тощо; небагато що мені подобається, і це небагато завжди складається з великих речей. Ця вілла, цей павільйон — з першого ж дня вони мені сподобалися, і я складала в голові тисячу планів: як їх обставити, як моя навчальна кімната буде внизу, покоївка зовсім поруч; моя кімната з балконом, двома терасами, видом на Прогулянку і море, пʼятьма вікнами, маленьким входом, де мала бути моя ванна-мушля — все це мені подобалося і тішило. Тепер усе зіпсовано, знищено! Я знаю, що можу, якщо захочу, зробити так, як хотіла, — але вже не хочу; мене знеохотили, повернули все так, що я більше цього не хочу, не знаю навіть чого, але ці інші кімнати я б не взяла, навіть якби мене змусили, — ось чому я плачу.
Les robes de soie de Garach et les nœuds de rubans ne m’intéressent pas, comme ils intéressent les Howard etc. peu de choses me plaisent, et ces peu de choses consistent toujours en de grandes choses. Cette villa, ce pavillon, dès le premier jour me plurent et je faisais dans ma tête mille plans, comment on les meublera, comment mon étude sera en bas, ma femme de chambre tout près; ma chambre avec son balcon, ses deux terrasses, sa vue sur la Promenade et la mer, ses cinq fenêtres, sa petite entrée où devait être mon bain coquille, tout cela me plaisait et m’amusait. Maintenant on a tout gâté, tout abîmé ! je sais bien que je puis si je veux faire comme je voulais mais je ne veux plus, on m’a dégoûtée, on a posé cela de sorte que je n’en veux plus, que je ne sais plus quoi, mais que je ne prendrais plus ces autres chambres si on me forçait de les prendre, et c’est pour cela que je pleure.
Я більше не плачу тому, що перекинули, порушили, знищили всі мої плани — а тому що мене розчарували, тому що я більше цього не хочу, тому що мене знеохотили і відвернули від усього цього, і тому що я змушена визнати, що мої бажання можна так знищити — лихим словом і найменшими дрібницями.
Je ne pleure plus pas parce qu’on a renversé, dérangé, abîmé tous mes projets mais parce qu’on m’a désenchantée, parce que je n’en veux plus, parce qu’on m’a dégoûtée et détournée de tout cela et parce que je suis forcée de reconnaître qu’on peut ainsi m’abîmer ce que je désire, par des paroles dites de travers, et par les moindres choses.
Я плачу тому, що зробили так, що я більше не хочу — незважаючи на найбільше моє велике бажання — мати те, що хотіла.
Je pleure parce qu’on a fait de sorte que je ne veux plus, malgré le plus mon grand désir, avoir ce que je voulais.
Коли побачать мене в такому розпачі — а я в такому розпачі, що хочу відмовляюся скасувати замовлення у Дюваля, — коли побачать, яка я пригнічена, мені запропонують виселити всіх; (я була змушена кинути перо, щоб поплакати! Потрійне Змилуйся2!) — але я більше нічого не хочу, нічого. Не говоритиму про коня, щоб не зіпсували і його — я дурна, але так воно є!
Me voyant aussi désespérée, car je suis tellement désespérée, que je veux refuse décommander chez Duval, me voyant si désolée, on viendra m’offrir de déloger tout le monde, (j’étais obligée de jeter la plume pour pleurer ! Triple Miséréré ! mais je ne veux plus rien, je ne veux rien. Je ne parlerai pas du cheval de peur qu’on ne me l’abîme, je suis bête mais c’est ainsi !
Одне лихе слово може зробити мене невпевненою! Мені отруюють усі задоволення — і потім дають. Ці нещасні тири і перегони — скільки сліз вони мені коштували? Зрештою я йшла — але знеохочена, розчарована, пригнічена, не бажаючи нічого бачити і з важким серцем, молячи Бога, щоб тир чи перегони нарешті закінчились.
On peut me rendre incertaine par une seule parole méchante ! On m’empoisonne tous mes plaisirs et on me les donne après. Ces malheureux tirs et courses, combien de larmes m’ont-ils coûté ? à la fin j’y allais mais dégoûtée, désenchantée, désolée, ne voulant plus rien regarder et le cœur gros, et priant Dieu que le tir ou la course finisse.
Чудовий спосіб виконувати мої бажання, балувати мене!
C’est une adorable manière de faire mes volontés, de me gâter !
викресленоВсе, все.
Тепер я сама більше не хочу цих кімнат — дідусь теж засмутився б. Та й турбувати його в такому віці, зганяти з місця — недобре, і я не хочу цього робити; єдине, що мені тепер усміхається, — це квартира в прибудові, яку мають звести. Але коли! Грошей немає, меблі коштують пʼятдесят тисяч франків, і прибудова коштуватиме стільки ж, а ще обставляти її.
Maintenant moi-même je ne veux plus de ces chambres, grand-papa serait chagriné lui aussi. Et puis le tracasser à son âge, le déranger, ce n’est pas bien et je ne veux pas le faire, la seule chose qui me sourit maintenant c’est un appartement dans l’annexe qu’on va faire. Mais quand ! Il n’y a pas d’argent, les meubles coûtent cinquante mille francs et l’annexe coûtera autant, et pour la meubler.
Зрештою! Грошей немає і прибудови немає — значить, нічого мені не всміхається. Та ще й без коня — знову грошей немає.
Enfin ! Il n’y a pas d’argent et il n’y a pas d’annexe de sorte que rien ne me sourit. Et avec cela pas de cheval, car encore il n’y a pas d’argent.
Вічно гроші! Я шаленію! Бо сама розумію, що грошей немає, і що так, як я думала зробити, все було добре й узгоджено і не треба було витрачати, а тепер усе перекинуто, отруєно, отруєно, отруєно!
Toujours de l’argent ! Je rage ! Parce que je comprends moi-même qu’il n’y a pas d’argent et que, comme j’avais pensé faire, tout était bien et d’accord et il ne fallait pas dépenser et que maintenant tout est renversé, empoisonné, empoisonné, empoisonné ! '
Сьогоднішня сцена сама по собі все зруйнувала — про павільйон годі й думати. Пишучи, я плачу, ридаю і дивлюся на себе в дзеркало — гарне обличчя, їй-богу! Очі набряклі, ніс блискучий, набряклий і червоний, щоки мокрі й знімілі, губи зневажливі й тремтливі, червоні як кактус кров, — і по цьому чудовому обличчю течуть сльози в такій кількості, що можна прийняти душ.
Que la scène d’aujourd’hui a par elle seule tout perdu, il ne faut plus songer au pavillon, tout en écrivant je pleure, je sanglote et me regarde dans la glace, belle face ma foi ! Yeux enflés, nez luisant enflé et rouge, joues mouillées et abruties, lèvres dédaigneuses et frémissantes et rouges comme du cactus sang, et sur cette admirable figure coulent des larmes en telle abondance qu’on pourrait prendre une douche.
Я плачу тому, що вже не хочу того, чого так хотіла, тому що мене знеохотили, тому що мені отруїли радість. Іноді одне-єдине слово наперекір так мене отруює, і тоді я плачу вже не тому, що хочу того, чого бажаю, а тому, що мені це отруїли і мене від цього відвернули.
Je pleure parce que je ne veux plus de ce que je voulais tant, parce qu’on m’a dégoûtée, parce qu’on a empoisonné mon plaisir. Quelquefois une seule parole contraire m’empoisonne tant, et alors je ne pleure plus parce que je veux ce que je désire, mais parce qu’on me l’a empoisonné et que j’en suis détournée.
І сьогодні я в розпачі, бо павільйон утрачено для мене, у мені. Тільки тітка добра, нічого мені не отруює, любить мене, піклується про мене — насправді, а не на словах; вона потай дає мені приймати залізо, тоді як інші сурмили б про це на весь світ і вихвалялися б цим! Вона добра до мене, і за це я люблю її більше за всіх на світі! Щойно вона повісила мені тюлеві фіранки, щоб мене, бідолашну, не заїли комарі; у Парижі вона звеліла принести мені ванну, тоді як інші тільки говорять і проголошують мене хворою, вмирущою, знесиленою і бозна-якою ще!
Et aujourd’hui je me désespère parce que le pavillon est perdu pour moi, dans moi. Ma tante seule est bonne, ne m’empoisonne en rien, m’aime, me soigne, en vérité et non sur paroles; elle me fait prendre du fer en cachette, tandis que d’autres l’annonceraient avec une trompette et s’en glorifieraient ! Elle est bonne pour moi et je l’aime pour cela plus que personne au monde ! Elle vient de m’accrocher des rideaux de tulle pour que je ne sois pas misérablement mangée par les moustiques, à Paris elle m’a fait apporter un bain, tandis que les autres parlent seulement et me proclament malade, mourante, défaillante, et que sais-je encore !
Боже мій, прости мені, якщо я несправедлива; кажу якщо, бо я така пригнічена, що вже не розрізняю, що справедливо, а що ні. Я здаюся собі найжалюгіднішою з жалюгідних, і водночас думаю, скільки є нещасних, справді нещасних, поряд із чиїм нещастям моя прикрість — незбагненне безумство, і тоді я молю Бога простити мені, бо я винна, я вередлива.
Mon Dieu pardonne-moi si je suis injuste, je dis si parce que je suis tellement désolée que je ne reconnais plus ce qui est juste et ce qui ne l’est pas. Je me semble la plus misérable des misérables et en même temps je pense combien il y a des malheureux, vraiment malheureux auprès du malheur desquels, mon désagrément est une folie incompréhensible, et alors je prie Dieu de me pardonner parce que je suis coupable, je suis capricieuse.
Прости мені, Господи!
Pardonnez-moi Seigneur !
Але прибудова — не павільйон, що так близько від Прогулянки, такий милий, такий витончений усередині; я хотіла зʼєднати свою терасу з терасою кипарисів місточком у сільському стилі, я хотіла... я хотіла стільки всього, я так гарно все обміркувала й так ясно уявляла, як житиму в цьому павільйоні.
Mais l’annexe n’est pas le pavillon qui est si près de la Promenade, qui est si gentil, si gracieux en dedans, je voulais joindre ma terrasse à la terrasse des cyprès par un pont rustique, je voulais... je voulais tant de choses, j’ai si bien pensé et imaginé moi-même demeurant dans ce pavillon.
Його втрата для мене — як утрата герцога Гамільтона, це майже таке саме горе.
Sa perte pour moi est comme la perte du duc de Hamilton, c’est un chagrin à peu près pareil.
Ах, Боже мій, ніщо тепер не замінить мені павільйону, мені самій; він мені подобався — і, мов навмисне, його в мене забрали.
Ah ! mon Dieu, rien ne remplacera le pavillon pour maintenant, pour moi, il me plaisait et comme exprès on me l’a pris.
навскоси
Це майже таке саме горе, з тією різницею, що про павільйон я вже не думаю і зовсім за ним не жалкую, тоді як про герцога думаю і жалкую за ним дедалі більше.
en travers C’est un chagrin à peu près pareil, avec la différence que je ne pense plus au pavillon et ne le regrette pas du tout, tandis que je pense au duc et le regrette de plus en plus.
Боже мій, прости мені й заспокой мене. Прости мені й дай мені жити так, як я люблю!
Mon Dieu pardonnez-moi et calmez-moi. Pardonnez-moi et faites que je vive comme j’aime !
Примітки
Микола Огарев (1813–1877) — російський революційний поет і публіцист в еміграції, близький друг Герцена. Іван Тургенєв (1818–1883) — знаменитий російський романіст. Листи — вигадка Валіцького. ↩
В оригіналі: «Triple Miséréré !» (латинське Miserere у написанні Марі). Початкове слово 50-го псалма («Помилуй мене, Боже»); Марі потроює його як надзвичайно драматичний вигук. ↩