Середа, 9 вересня 1874

Мені трохи краще, але все той самий стан, що й на пароплаві.
Іду на примірку до Паоле й до Вольмерсхаузена — де замовляю ще один костюм. Потім ми знову блукаємо в екіпажі.
Двічі чи тричі йде дощ. Ми відвідуємо Вестмінстерське абатство й собор Святого Павла. Відколи я оглядаю всілякі памʼятки, тільки ці здаються мені вартими уваги. Яка старовина, яка величність!
Я захоплююся, між іншим, архітектурою будинків. Все солідне, масивне, граційне й багате.
Оглядаючи палаци на континенті, я шкодувала за цією гарною старовинною архітектурою, думала, що її вже немає, — і з безмежним задоволенням бачу, що те, що я вважала втраченим, існує, і навіть краще, ніж я думала.
Холодно, й повітря гарне. Я хотіла б завжди залишатися тут — хотіла б особливо побачити тутешніх плобстерів; певно, це напівбоги, як казав Звір. І ніщо мене так не тішить, як бачити гарних чоловіків, особливо англійців.
До обіду ми трохи проходжуємося, не відходячи далеко від готелю. Я обожнюю англійські капелюхи — купувала б щодня.
Одне слово — тут мене все захоплює.
Ми говорили про Гамільтона, про його стан — і тітка, як завжди, намагалася довести, що він розорений.
Після обіду ми більше не виходимо.
Вирішено: відʼїжджаючи з Лондона, поїдемо до Кентербері. Я весь час думаю про тутешніх чоловіків — хотіла б їх побачити.
Жоден народ у світі не має цієї особливої, суто англійської відзнаки — їхніх манер і постави. На жаль, я стала дуже негарна.
У мене таке сильне серцебиття, що боюся, чи не чутне воно, — і ці удари чути у спині й особливо в правому вусі, і тоді не дають мені заснути й заважають писати.
Гадаю, буду приймати залізо — мій стан дратує й лякає мене. Я мало спала відтоді, як учуся, — майже ніколи не більше семи годин, а часто лише шість. Це початок, але що мене остаточно знищило — то те, що протягом усієї моєї подорожі з 6 чи 8 травня я лягала не раніше за першу-другу, а дуже часто — третю й четверту. І справді я пожинаю плоди цього прекрасного життя — я слабка, не подолаю й десяти сходинок, не задихавшись і не відчувши, як серце гупає так, як тоді, коли герцог Гамільтон стояв за мною в тирі; я бліда, негарна, помʼята, потворна.
Тепер я почала лягати раніше — особливо в Лондоні, — але що варті три дні добра поряд із чотирма місяцями зла!
Бідна я. Нічні чування вбивають драконів — але не дітей пʼятнадцяти років. А мені лише пʼятнадцять — найніжніший вік.