❦
Неділя, 6 вересня 1874
Я лягла о третій — о восьмій мене вже катують.Dimanche, 6 septembre 1874 Je me suis couchée à trois heures, à huit heures déjà on me tourmente.
Встаю о пів на десяту, і поки вдягаюся, мені кажуть — за чарівною домашньою звичкою — що я запізнилася, що пароплав відходить тощо.
Je me lève à neuf heures et demie et pendant que je m’habille on me dit, selon la charmante habitude de la maison, que je suis en retard, que le bateau va partir etc.
Вдягаю коричневу сукню «Ворт», капелюх, куплений у Брюсселі, — відтоді іншого не ношу, — браслети, рукавички до пари, закриті черевики.
Je mets la robe brune Worth, le chapeau que j’ai acheté à Bruxelles, je ne porte plus d’autres depuis, mes bracelets, des gants assortis, des bottines fermées.
За кілька хвилин до відʼїзду зʼявляється маленький граф — жалюгідна істота, морський молюск.
Quelques minutes avant le départ arrive le petit comte, misérable créature, coquillage marin.
Нашвидкуруч сідаємо в екіпаж — і ось ми біля пароплава. Я весела від суму й оживляюся, як можу. Бо навіть найгіршого я завжди чекаю з нетерпінням — і ненавиджу, й люблю очікування.
En toute hâte nous nous mettons en voiture et nous voici près du bateau. Je suis gaie de tristesse et m’anime autant que je puis. Car la plus mauvaise chose j’attends toujours avec impatience et hais et aime les attentes.
Я відчуваю певний жаль, прощаючись із мамою, і кажу Полю, обіймаючи його:
J’éprouve quelque regret en disant adieu à maman et dis à Paul en l’embrassant:
— Не роби свинств і поводься пристойно.1 Мама намагалася почути, що я кажу. Але це пропащий хлопець — мені його дуже шкода, й іноді хочеться, щоб я помилялася.
- Ne fais pas de saletés et conduis-toi avec décence. Maman s’efforçait d’entendre ce que je disais. Mais c’est un garçon perdu, je le plains beaucoup et quelquefois désire me tromper.
Пароплав відходить, і поступово зникають постаті мами, Поля, Валіцького й маленького графа, що не перестають дивитися. Бідна душа!
Le bateau part et peu à peu s’effacent les figures de maman, de Paul et de Walitsky et du petit comte qui ne cessent de regarder. Pauvre âme !
На прощання я просто сказала йому «до побачення» і простягнула руку.
Pour adieu je lui dis simplement au revoir et lui tendis la main.
Ми проминули пристань — я марно намагалася впізнати Дорію Памфілія, цього остендського героя, що, сам того не знаючи, так нас розважав. Потім Курзаль, готелі — «Де ля Пляж», купальні, потім пісок — потім мені набридло, і я спустилася за книжкою; але, щойно я опинилася в каюті, мені стало зле, і я змушена була лягти й не вставати аж до Дувра.
Nous passâmes l’estacade et vainement j’y ai voulu reconnaître Doria Pamphilii, ce héros ostendais qui sans le savoir nous a tant diverti. Puis viennent le Kursaal, les hôtels, celui de la Plage, les Bains, puis du Sable, puis je me suis ennnuyée et descendis chercher un livre, mais aussitôt dans la cabine je me sentis mal et fus obligée de me coucher pour ne plus me lever qu’à Douvres.
Тітка лютує — не знаю чому. Мабуть, я не сказала, що Діна їде з нами. Краще б вона не їхала — я люблю подорожувати вдвох.
Ma tante est furieuse, je ne sais de quoi. Je crois que je n’ai pas dit que Dina vient avec nous. J’aurais mieux aimé qu’elle ne vint pas, j’aime voyager en deux.
Дувр здається мені дуже гарним — принаймні те небагато, що я бачу.
Douvres me paraît très beau pour le peu que j’en vois.
Ми досить довго чекаємо на митниці, ще довше, поки оглядають наш багаж, — і тоді тітка вже шаленіє. Ми думали спочатку поїхати до Кентербері, але тітка, роздратована невідомо чим, починає казати, що туди не треба їхати, що Говарди нас не хочуть, що вони майже погано поводилися з нами минулої зими в Ніцці, і всілякі подібні речі — що мене знеохочує й змушує запитувати себе:
Nous attendons assez longtemps à la douane, encore plus longtemps pour qu’on visite nos bagages et alors ma tante devient enragée. Nous pensions aller à Canterbury d’abord mais ma tante exaspérée de je ne sais quoi se met à dire qu’il ne faut pas y aller, que les Howard ne veulent pas de nous, qu’ils nous ont presque maltraités l’hiver dernier à Nice, et toutes sortes de choses semblables qui me découragent et me font demander à moi-même:
— Чому всі мої задоволення, всі мої подорожі отруєні?
- Pourquoi tous mes plaisirs, tous mes voyages sont empoisonnés ?
Роблять те, що я хочу, їдуть куди я хочу, дають мені те, що бажаю, — але спочатку отруюють і роблять гірким і сумним. Так що я майже ніколи не насолоджуюся.
On fait ce que je veux, on va où je veux, on me donne ce que je désire mais empoisonne cela d’abord et me le rendent amer et triste. De sorte que presque jamais je ne jouis.
Нас запихають у вагон — з двома якимись чорношкірими й одним фатом.
On nous fourre dans un wagon, avec deux espèces de nègres et un faquin.
Усю цю подорож я — сама нерухомість, терпіння й холоднокровність.
Je représente pendant ce voyage l’immobilité, la patience et le sang-froid.
викресленоНарешті починаю
Відтоді, як я в Англії, я почуваюся інакше. Зазвичай, подорожуючи, я ніколи не дивлюся у вікно; тут, навпаки, — тільки це й роблю; я захоплююся цими дбайливо доглянутими землями, цими гарними деревами — бо все видається мені тут гарним. І передусім — що дивно — мені здається, що я повертаюся додому, а не їду в чужу країну вперше.
Depuis que je suis en Angleterre je me sens autrement. Généralement en voyageant je ne regarde jamais par la fenêtre, ici au contraire je ne fais que ça, j’admire ces terres si bien soignées, ces beaux arbres, car tout me paraît beau ici. Et surtout, ce qu’il y a d’étrange c’est qu’il me semble que je rentre chez moi et non vais en pays étranger et pour la première fois.
Нарешті я бачу безліч маленьких однакових будиночків, а вдалині — велетенське місто. Це Лондон. Здійснення всіх моїх подорожніх мрій!
Enfin j’aperçois une quantité de petites maisonnettes toutes pareilles, et au loin une ville immense. C’est Londres. L’accomplissement de tous mes désirs de voyage !
Приїхавши на Черінґ-Кросс, я цілком щаслива. Поки ми їдемо до «Александра Готель», я дивлюся праворуч і ліворуч із дедалі більшим задоволенням і з тим почуттям, яке охоплює, коли знову бачиш те, що твоє, що знаєш і що любиш. Я вгадувала назви місця, нічого ні в кого не питаючи, і нарешті входжу в готель, ніби входжу у власний будинок.
Je suis parfaitement heureuse en arrivant à Charing Cross. Pendant que nous allons jusqu’à Alexandra Hotel je regarde à droite et à gauche avec une satisfaction croissante et avec ce sentiment qu’on éprouve en revoyant ce qui est à soi, ce qu’on connaît et ce qu’on aime. Je devinais les noms les endroits sans rien demander à personne et j’entre enfin à l’hôtel comme si j’entrais dans ma propre maison.
Усе мене захоплює, а надто обслуговування й їжа!
Tout me ravit, le service et le manger surtout !
Уже не знаю відколи, — ні, помиляюся, — ніколи мене так добре не обслуговували; я лише так уявляла. Усе мені здається чудовим — саме на мій смак, — і я дивуюся, що знаходжу тут те, чого я шкодувала, що не вигадала сама.
Depuis je ne sais combien de temps, non je me trompe, jamais je ne fus aussi bien servie, je m’imaginais seulement. Je trouve tout excellent, selon moi et m’étonne de trouver les choses que je regrettais de n’avoir pas inventées.
Але я ще втомлена від пароплава й лягаю.
Mais je suis encore fatiguée du bateau et me couche.
Примітки
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩