Субота, 5 вересня 1874

Ми не відʼїжджаємо — як я трохи й передбачала. Я встаю порівняно рано й почуваюся свіжою. О першій снідаю з тіткою в Курзалі й бачу Дорію та його брата. У брата чудовий колір обличчя — я йому майже заздрю.
Від самого ранку я весела й жвава. Приходять Фостери й Мержевський. Я беру Флоренс, і ми йдемо на пристань. Ах! Не можна забути ще одні вірші Валіцького про пристань і Дорію — Валіцький дуже нас розважає цими віршами й своїми дурницями про Дорію.
Співати на мотив «Oh elle serait allée», на музику [нерозбірливо]:
О, я піду на пристань, Я сяду за Дорією, Приспів тощо.
Якщо Дорія засміється — В серці моєму радість ввійде. Приспів. Якщо Дорії буде нудно — В серці моєму щось поворухнеться. Приспів. [Решта пісні майже нечитабельна.]
Я йду парк Побачити пан Кларк Друг джентльмен Мого найдорожчого чоловіка Його вигляд і мода Як італійського народа Щодня він гуляє І тютюну не знає.
Треба бути поблажливим до англійської — він хотів вразити й склав ще по-німецьки:
Через великі алеї Спа Можу я бачити там Дорію Він — коханий чоловік Якби я могла і можу.
Я колись зберу всі його твори разом — кумедно те, що Дорія в них скрізь герой. На пристань ми прийшли за хвилину після того, як пароплав увійшов у гавань. Море дуже хвилюється, й вітер теж. Але Дорія там — я побачила його лише коли ми сіли; тоді тітка показала мені його; і вона теж надихнулася, й сьогодні вранці в Курзалі сказала ось це:
Я в Остенде, Не бачу нікого — Лише рудавого, І ненавиджу його.
«Порох» — це Муленар, інакше названий пес без хвоста, або ще інакше... але цього я не скажу й не напишу. Валіцький скаже.
Флоренс, яка дуже мила, одразу показали Дорію й розповіли про нього. Сам Дорія позував — або нам так здавалося. Флоренс казала, що в нього меланхолійний вигляд — дивиться на море, схилившись над балюстрадою, ніби йому зле на кораблі, — і назвала його прекрасним похмурником. Не знаю, звідки в цього любого Дорії така слава серед нас. Я ніколи не захоплювалася ним, ніколи не червоніла через нього, ніколи про нього не говорила. І ось раптом Дорія стає знаменитим і модним. Уперше я його побачила в Спа — я вийшла сама купити фрукти праворуч від Пуона й бачу посеред площі щось на зразок обеліска — то був Дорія. Він дивився на мене, як усі. Кілька разів Дорія ніби збирається йти, повертається, нахиляється, посміхається й прогулюється. Ми ледве встали, щоб піти, як приходять усі наші й Мержевський — ми повертаємося знову.
Дорія знову позує або здається, що позує. Мержевський говорить про нього — маленький дуже ревнує, гадаю. Я скрізь і всім кажу (звісно, сміючись), що захоплююся Дорією; його зараз називають Айрод — Дорія навпаки. Я теж перевернула своє імʼя — і воно виходить дуже гарним навпаки: Айрам — «Повітря й ода», «Повітря й душа». Ми залишаємося на пристані до пʼятої — хочу гарно попрощатися з Остенде, я шкодую за Остенде — незмірно. Натовп сильно поменшав. Тут плобстери — чарівно досконалі; якби я була тим, чим я не є, — залишилася б, зібрала б батаклан із Дорією і тими, хто з ним, і була б дуже щаслива. Але, на жаль! Ми відʼїжджаємо — я плачу за Остенде, як плакала за Спа, але все минає.
О пʼятій у Курзалі пʼю лимонад, від пʼяти до шостої залишаюся вдома з тіткою.
Ми з нею живемо окремим домом.
Знову обід на пляжі — старий витріщайло там сам. Він дочекався нашого виходу, пішов за нами й на музиці тримається зовсім поруч.
Валіцький був на обіді й повертався з нами. Ми на музиці з Фостерами — три собаки: Баґатель і Айрод — зовсім маленький, ледь помітний — і великий пес Фостерів Ґленн — і Мержевський. Я дражню його й сміюся з нього — запрошую до Лондона, кажучи, що маркіза йому не дозволить, що вона повезе його далеко, щоб відволікти, що вона — його гувернантка, що тримає його в кігтях, що не відпустить.
Приходить Базілевський — але він зайнятий розмовою з Полем.
— Ходімо до Клубу купалень, — кажу я, встаючи, — і ми йдемо. Я йшла під руку з Флоренс, Мержевський збоку. Вітер ледь не зносить нас — я приходжу задихана й розкуйовджена. Базілевський із нами — через це Базілевич у сказі: він не захотів проводити її.
Тітка, Флоренс і я сідаємо праворуч у першому ряду — недалеко від оркестру. Мама й решта сідають ліворуч — там, де сиділи Туманчови.
Через хвилину Мержевський оголошує мені, що Айрод тут. Справді, незабаром бачу його, брата його — якийсь зовсім білявий італійський маркіз — і ще двох плобстерів; вони сідають ліворуч від оркестру на тому ж рівні.
Проте вони все одно сиділи навпроти нас. За кавалерів у мене: Фостер, Щербинін і Мержевський; на передостанньому балу були: Фостер, Мержевський, Барковський, Щербинін, міністр Португалії й де Лейзер.
Сьогодні я весела. І тому Мержевському від мене не дістається. Під кінець я навіть роблю один тур вальсу з ним — щоб пройти перед Айродом.
Ми залишаємося до кінця — я взяла собачку Айрода на ліву руку й повідець Баґателя в праву, але, виходячи, я опинилася серед усіх тих панів і мимоволі стиснула лапу цього щурика на імʼя Айрод; той пискнув — і білявий маркіз теж: Бідолашна тварина! — тоді я прискорюю ходу й наш батаклан зустрічає мене сміхом і криками. Ці пани обганяють нас, як тоді. Попри це я веселюся — сміюся й плачу від того, що відʼїжджаю.
Котяча натура — що вдієш!
Фостери йдуть додому — ми заходимо до нашої кондитерської, де сміємося й говоримо про Дорію.
Він живе навпроти, і Діна пішла подивитися на освітлене вікно. Мержевський дуже радий, що я ним займаюся.
Бачимо, як Базілевич повертається — кличемо її, вона приходить; у неї кілька досить кумедних суперечок із Полем; пропонують іти до Неппенсі — і пропозицію приймають.
Ідучи Я йду з Мержевським і кажу йому, що тітка, Діна й я запрошуємо його до Лондона — і що в нього вистачає зухвалості не приїхати.
— Але одного слова було б досить.
— Ну ось воно — кажу вам: приїжджайте.
— Тепер як мені складати валізу — і треба попередити матір — серед ночі.
— О! Знаю, ви ніколи не зробите нічого, що виходило б за межі звичного, — кажу я, посміхаючись.
Він уже вагався — треба було наполягти, але я лінива. У кондитерській ми не йдемо далі першої кімнати. Поки Базілевич і Поль розважали нас, граф мовчав і їв морозиво, мама, тітка й Діна сміялися, я сміялася, думала й спостерігала — двері в другий зал відчиняються, і зʼявляється Дорія у супроводі інших. Мене попередив відчайдушний жест тітки. Я дуже почервоніла — Мержевський дивиться на мене, але я не ховаюся.
Коли я бачу, як ці гарні плобстери — справжні плобстери — проходять і кружляють біля вихідних дверей, у мене стискається серце від думки, що я відʼїжджаю. Я б навіть заплакала. Ну хіба ж я не навіжена: шкодую за плобстерами, яких не знаю, лише за ними, ніби вони — щось. Але насправді плобстери — це для мене все.
Я запамʼятаю дорогу до Клубу купалень і назад — коли в темряві я бачила, як виблискували, мов світлячки, чотири сигари плобстерів, що віддалялися.
Мені страшенно хочеться, щоб граф приїхав. Це було б чарівно! Уявляю розгубленість старих птиць, Вівіані!!!
Та ще було б мило — відірвати його, мати якийсь початок залицяння. Але мені прикро, що він один; хотілося б принаймні двох, — у цьому Остенде нікого немає.
Ці негідники плобстери не домагаються, щоб їх представили.
Поль учора й сьогодні чув дві розмови. Учора якийсь молодик казав дамі:
— Вона гарна.
— Ні, в неї є, що називається, шарм.
— Ні, вона справді гарна.
— І чого ви нею так переймаєтеся?
— Як же не перейматися, коли всі переймаються.
— Чи бачили ви її на балу в рожевому й у рожевих панчохах? Ось тоді вона була гарна.
Знаю, що мої ноги тут справили фурор. І щодня переконуюся в цьому, бачачи всі погляди, прикуті до моїх ніг.
Сьогодні: один з дуже білявих запитав у Дорії, хто ця дівчина з чудовими ногами.
на полях
(або щось у цьому роді).
А той відповів, що не знає.
Мені не щастить. При всьому моєму обожненні плобстерів — жодного в мене немає. Мержевський мало що собою являє — особливо в пальті й хустині на шиї.
Я лютую, що відʼїжджаю й лишаю тут цих чоловіків.
Мені здається, що всі плобстери мали б бути моїми.
на полях
Не треба думати, що я не говорю того, що думаю, і все, все, все — крім герцога.
Мержевський мені сказав у Клубі, що не приїде до Лондона — тому що побачить мене там, і взагалі. Тоді я кажу йому, що це система маркізи — вона хоче повезти його далеко від Ніцци. Бідний так закоханий.
Він боїться, дурень! — хто захоче позбавити себе щастя бачити те, що любиш, і бути поряд із тим, що любиш! Коли вже йому нічого не дістанеться, нехай принаймні скористається нагодою бачити.
Який інтерес позбавляти себе приємного!
Якби я любила — я вчиняла б по-іншому й ніколи б не тікала від того, що люблю, через дурнуваті причини. Забувають, коли забувають — не бачачи, рідко вилікуєшся.
Але маркіза хоче везти його до Індії.
О! як би мені хотілося забрати його до Лондона. Тільки його мати мене зупиняє — але дарма!
Це погано, що я кажу, — прошу Бога простити мені. Я така навіжена.
Ця добра й милосердна маркіза Хоче вести графа за своєю примхою, Бачачи, що він дуже закоханий, Хоче відволікти й робить що може, Але, на жаль!
Граф її не слухає.
До Індії вона хоче його везти І змусити садити каву — Кажуть, що ця рослина Знімає гіркоту з серця. Граф ще дуже молодий — Мати й стара заодно — Якнайшвидше везти його, Змінити йому клімат, Сподіваючись, що цей маневр Скоротить його кохання до мене. Ця система — безумство, Саме його існування Її ефективність я заперечую; Коли люблять — люблять усюди, В Остенде, як і в Перу. Раджу маркізі Припинити ці старечі витівки, Бо наскільки я захочу — Маленького я затримаю.

Примітки

Назва мелодії; дослівно: «О, вона пішла б». ↩
В оригіналі англійською (навмисно невправною): «I go [sic] the park / To see Mr Clark / The friend gentleman / Of my dearest man / His look and fashion / Are like Italian nation’ / Every day he is walking / And never smoking..» ↩
В оригіналі німецькою (з помилками): «Dutch die grossen Alleen von Spa / Kann ich Doria sehen da / Er ist ein geliebter Mann / Wenn ich kônnte und kann» (так в оригіналі; очевидно, Durch і könnte). ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі італійською: «Povera bestia!». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩