Вівторок, 25 серпня 1874

О пів на третю приходять панна Фостер і дві інші англійки, і ми разом із Туманчовими й усіма йдемо на пристань. Я розмовляла з однією англійкою — рудою й негарною; змусивши її вимовляти російські слова, я помітила, що вона вимовляє «Х» — і запитала, чи не шотландка вона. Виявилося — шотландка.
Тоді, трохи повагавшись, я заговорила з нею про герцога. Вона його бачила, і його дружину теж. Дружина зовсім не гарна, але вона дуже норовлива. Дівчина розповіла мені, що бачила герцога Гамільтона на острові Арран, що йому належить, — він бігав наввипередки з селянами тощо, тощо.
Його дружина, каже вона, така ж навіжена, як і він.
Вже на пристані я починаю сумувати так само, як рік тому, і так само думати про те саме. Я годинами залишалася б сама, аби тільки мене лишили в спокої.
Усі мої потаємні думки — це сумніви й заспокоєння. Мені часто здається, що я нікого не люблю, — а потім раптом бачу протилежне, як сьогодні.
Я плачу й водночас сміюся з себе. І відчуваю щось незбагненне, незвичайне, дивне.
Чи це справжнє кохання? Не знаю, але відчуваю його лише тоді, коли бачила герцога, говорила з ним або думала про нього.
Щоб провести останні години разом, ми обідаємо в готелі «Гранд Кафе». Я нічого не їм.
Потім ідемо до салону — Діна, Ліза, Катя, я, Поль і Жорж. Ліза, це золоте серце, вже плаче. Я співала. Тепер, коли вони відʼїжджають, мені дуже шкода.
Ми йдемо вдягатися на бал, але вони приходять до нас о девʼятій і дивляться, як ми вбираємося. Ліза тримала свічку й плакала, поки я зачісувала маму.
Нарешті після поцілунків і прощань найніжніших розходимося. Мені їх шкода.
Тітка привезла мені з Брюсселя чудові туфлі й рожеві панчохи. Я в рожевому — ці панчохи й туфлі на китайський носок, із чорними оксамитовими ремінцями й сталевими ґудзиками. Такої ноги, як у мене сьогодні ввечері, я ще не бачила.
Мама в білій сукні — дуже гарно.
На балу ми знаходимо місця праворуч.
Буду коротка — немає часу. Побачивши мої ноги, люди мало не закричали.
Денгоф прийшов сказати, що якийсь пан не дає йому спокою, аби бути нам представленим, але що він недостатньо з ним знайомий. Тобто цей чоловік — не плобстер.
— Не треба його представляти, графе, — кажу я (знаю, про кого йдеться).
Здається, у мене є шанувальники, яких я не знаю, — якийсь француз учора розмовляв про мене з Жоржем Туманчовим.
Не тільки дивилися — приходили з усіх куточків, щоб мене побачити.
Мене запрошували кілька разів, але замість танцювати весь час, я після одного туру прогулювалася.
Ніколи ноги не справляли такого сенсаційного враження. Коли ми збиралися йти й стояли посеред зали, зʼявляється Плобстер. Кажу затриматися ще десять хвилин. Але ось щось незвичайне — дивлюся і ледве вірю очам: переді мною Дорія Памфілій — він височіє на голову над усіма присутніми, як Діана над своїми німфами.
Цієї миті Фостер I приходить запросити мене — я погоджуюся, і ми ходимо залами: ні я, ні він не любимо польки-мазурки. Дорія єдиний, хто не побачив моїх ніг, — двоє чоловіків, що були з ним, здригнулися, штовхнули один одного, але Дорія, на мою думку, нічого не помітив.
Він піддається впливу місцевих звичаїв і починає відрощувати бороду — це йому дуже личить. Далебі, з цими жартами зрештою мені й справді починає здаватися, що Дорія — більш ніж гарний.
Лягаю пізно — близько першої — і маю намір підвестися о пʼятій, щоб провести Туманчових до Брюгге. Вони багаті й шляхетні, а вигляд — нічим не примітний, і часто роблять такі речі, як ходити на перегони позаду мотузки.
Думаю про герцога Гамільтона — сьогодні він не йде мені з думки, як і тоді.
Мені соромно, я сміюся зі своїх дитячих витівок — і плачу, і мучуся.
Я не могла заснути, зістрибнула з ліжка і в темряві написала на аркуші паперу: Його Світлість герцог Гамільтон. Ліза мені сказала: якщо хочеш, щоб хтось тобі приснився, — треба покласти його імʼя, написане на папері, під подушку.
Тоді я засинаю — посміхаючись, плачучи й лютуючи.

Примітки

В оригіналі англійською: «she is very wild» (wild — норовлива, нестримна). ↩
Неологізм Марі: «rassurations» [sic]. ↩
В оригіналі італійською: «tenerissimi». ↩
В оригіналі англійською: «started». ↩
В оригіналі англійською: «His Grace the Duke of Hamilton» — офіційна форма звертання до герцога в Британії. ↩