Неділя, 19 липня 1874

Поговоривши з паном де Тансле про Берту, я надумала їй написати — що й зробила, — щоб де Тансле відвіз мого листа.
Спа, будинок Лаусберга Люба Берто, Ви здивуєтеся, отримавши мого листа, — я й сама дивуюся, що вам пишу. Ми ніколи не були такі близькі, щоб листуватися, і я про це завжди шкодую.
Я мала приємність зустріти тут пана графа де Тансле, одного з ваших друзів; ми говорили про вас, і мені спало на думку передати вам через нього вісточку. Був час, коли ми одна одну ненавиділи, — памʼятаєте, в Бадені? Відтоді, сподіваюся, все зовсім змінилося.
Нещодавно ми зустрілися в Парижі, але ви повелися нелюбʼязно — так і не прийшли до мене. Я вас присоромлю: наступного разу, коли ми будемо в Парижі, я сама прийду до вас.
Я була б у захваті, якби отримала від вас листа; я вважаю вас своєю подругою — хіба я помиляюся?
Ми ще якийсь час пробудемо в Спа — це дуже приємне містечко.
Пан де Тансле їде завтра, а з ним і мій лист.
З нетерпінням чекатиму нашого повернення до Парижа, щоб побачитися з вами.
Щиро ваша, Марі де Башкирсев.
ВкладкаAnnotation ultérieure de Marie, 1876
[Примітка: 1876, Рим. Який претензійний лист!]
На концерті була сила-силенна свиней з довколишніх міст (біло-срібна сукня, добре). Ми не просиділи й десяти хвилин, як підійшли Жерікке і Михаил Петрович, Грек.
Жерікке замріяний: сидить біля нас, сам того не помічаючи, і заводить розмови, мов машина. Відколи він такий, він поводиться пристойно, і мені ніде вставити свою гарну фразу. О пів на пʼяту ми всі йдемо до Пуону, де зустрічаємо пана де Жаля — чарівну людину. Базілевич зʼявляється у вікні, Жерікке біжить, вона зникає, він зупиняється посеред вулиці.
Обідаємо в готелі «Фландр»; Жерікке йде з нами, але щойно вона побачила його з нами, як приходить і забирає його.
Ми встигли навідатися до Роу і сісти до столу, перш ніж вона його відпустила. Річ у тім, що його хочуть прибрати до рук усерйоз: Тансле їде — беруть Жерікке. Не буде Жерікке — візьмуть маленького Поляка, а то й самого Боді. Мене дивує терпіння Жерікке: він знає про Тансле і спокійно чекає своєї черги. Він не прагне мати сам-один — він хоче мати, от і все.
За табльдотом поруч із нами — пан і пані де Бош і граф Блудов.
Я боялася, щоб Жерікке не бовкнув якоїсь дурниці при пані де Бош, уродженій княжні Трубецькій і сестрі княгині Воронцової. На щастя, нічого поганого він не сказав. Пан, за якого доводиться боятися, — неприємне знайомство. Він починає мені набридати: не люблю я цієї простацької й розвʼязної манери. Не заперечую, що зовнішність у нього приємна, але розум і манери зіпсовані й непристойні. Він сказав дурненька і Душенька, але це дозволено. Тоді пані де Бош звернулася до Діни, мовляв, цей пан, певно, думав, що каже щось приємне, і проговорила з нею весь обід.
Увечері на концерті з паном де Жалем, де Бошем і Мержевським, який дуже добре склав іспит і повернувся причесаний і в циліндрі. Ерістова і Боді роблять нам честь — сідають із нами. Мама посилає по барона, який мріє під деревом; він і з нами мріяв далі, але під кінець завів зі мною розмову — зовсім незначну, як усе, що він каже. Непристойність він сказав лише одну, а саме:
— То коли ж ви дозволите мені поцілувати вашу руку?
— Та ніколи, пане.
— Ну що ви, це неможливо.
— Тоді через двадцять років.
— Тоді я не хочу.
— Ні, через десять років.
— Ах, через десять років — охоче.
Я й справді мала на думці з часом дати йому поцілувати руку — через те й наговорила цих дурниць.
У Казино мама сідає поруч із графинею Мержевською, а ми з Діною — на іншу канапу, між Жерікке, Папаріго тощо, а маленький граф позаду. Базілевич там не було; я хотіла, щоб вона прийшла, — аби передати лист де Тансле, — і не хотіла. Полякові я багато строїла очі, іншим теж, але зовсім трохи.
Він мені гидкий, і щоб не показати, що я його ненавиджу, я на нього дивлюся.
Жерікке попросив дозволу освідчитися мені в коханні; коли він виголосив своє освідчення, Поляк сказав, що повторює те саме, тільки в найвищому ступені. Жарти були пристойні й чисті — не знаю, що з Жерікке.
Приходить Базілевич тощо; я вже готуюся побачити, як усі наші кавалери розлетяться, — але де там, вони й не ворухнуться. Це щось надприродне.
Посеред контрдансу я передала свого листа де Тансле — єдиному справжньому панові серед усіх цих істот, що носять штани. Він їде завтра; він приходив по листа, але не застав нас. Сьогодні ввечері він попрощався з нами якнайчарівніше. Жерікке і Поляк зникають, Папа в театрі.
Не минуло й пів години, як ми повернулися, коли стукають у двері, — заходьте! — це Папа; мене це дивує, та вже нехай. Він сидить три чверті години, ми розмовляємо; я виявляю багато тонкості й дотепності, я з нього кепкую.
Було не надто нудно.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩