Субота, 18 липня 1874

Встаємо пізно, маємо розгублений вигляд. Діна повертається з Пуону і розповідає, що бачила там Базілевич із Гамбаром, потім із де Тансле й Жерікке, а Грек тримався віддалік. Мама сердиться через Гамбара — я несамовита через усіх! Щойно розплющиш очі — вже чуєш такі чудові новини! Я заздрю цій жінці. Вона прибирає всіх до рук — це прикро, так прикро, що я мало не плачу.
Ми не виходимо — я вирішую переробити мамину червону сукню і проводжу за цим заняттям усе пообіддя.
Роздосадувана я! І є за що. Їй-богу, я ж, здається, ні горбата, ні негарна. Щоправда, бороди в мене нема.
Мама нарікає, я нарікаю, ми нарікаємо. Є за що, повторюю.
Трохи перед обідом приходить Грек — хоче, щоб я заспівала, — аби навчити мене, як треба співати Si vous nʼavez rien à me dire. Запевняє, що я виконала б її не гірше за Аделіну Патті, якби вклала більше почуттів і пристрасті. Ото дурний — де ж я візьму пристрасті? Голос — кращого й бажати годі, каже він. Прошу його зіграти, вмощуюся на канапі й приймаю позу — але так ледь помітно й природно, що про це й говорити нема чого. О чверть на восьму він має прийти сюди, щоб разом іти до Гамбара.
Він приходить — але не для того, щоб іти до Гамбара: він вагається і запевняє, що йому не личить іти. Зʼявляється барон — той теж не йде. Причина мені зрозуміла: Базілевич не йде. Це все-таки жахливо. Жерікке робить дурниці — я лишаюся з ним на балконі; він хоче, щоб я показала йому ніжку, і мов ненароком, нахилившись, відкрив її — мені це здалося вкрай непристойним. Але він каже, що не треба сердитись; сказав майже все, що я кажу про нього, і я повторила йому, додавши, що я янгольської доброти — інакше я б уже розсердилась. Він поводиться, як колись поводився Валіцький: сьогодні, наприклад, примусив мене бігти за ним навколо столу — і всі сміялися.
Це вже занадто — за першої нагоди скажу йому таке:
— Пане, прошу вас більше не поводитись зі мною таким чином — усякий добрий жарт має кінець, і ваші манери дуже не подобаються моїй мамі.
Якщо це його не зупинить — я більше не розмовлятиму з ним.
Мама справедливо каже, що якби хтось інший зробив чверть того, що робить Жерікке, я б зуміла його зупинити, це правда, але — і що цьому я дозволяю, бо він мені подобається.
Він мені не подобається, тобто він кращий за інших, і я несамовита, коли бачу його біля Базілевич чи Роу, хоч біля Роу він буває лише заради Базілевич, — от тоді він начебто мені й подобається; але сказати, що він мені подобається аж до того, щоб йому, — ні.
Сьогодні ввечері я дійшла до того, що захищала його перед усіма вдома: казала, що він усе робить у найпростіший на світі спосіб, без жодного наміру, — словом, як каже Базілевич, це дитя природи. Попри це всі вважають, і я вважаю, що його треба зупинити, а мама нагадала мені одну його фразу з приводу турнюра Базілевич: усе треба робити з розумом; це мене переконує, і я твердо вирішила сказати йому те, що знаю. Мама дуже гарно вбрана, дуже елегантна: синя смугаста спідниця й жакет із синього крепдешину, валансьєнське мереживо, діаманти, перли; я — у своїй біло-срібній сукні, зі своєю зачіскою, обличчя негарне (я хвора).
Ці панове бачать, як ми відʼїжджаємо, і ідуть за каретою аж до Казино; там я пускаю коней риссю.
У Гамбара було жвавіше, ніж зазвичай: співали Анжель, Ґодефруа і Буї. Малезьє дуже кумедно виконував пісеньки.
на полях
Я спостерігала за обличчями, данка з таким обл. і за тим, яке враження справляв спів. А в польки було таке обличчя!!!!!
Я говорила італійською з одним венеційським графом, що скидався на шевця, як і його графиня.
Поки дами сиділи за столом, чоловіки стояли; я роздивлялася їх, і Гамбар був найгарніший. Нас познайомили з графом де Жалем — він оселився в Петербурзі. Брюне на старості літ.
Я веслувала.
Розходяться лише об одинадцятій. Коли лишаємось тільки ми, Боді і пані Ґодефруа, Боді і Малезьє співають дует: Causons de nos amours passées. А скінчилося тим, що закінчили хором. Малезьє з дружиною мешкають у самому замку.
Я себе нищу — ніколи не лягаю до другої, часто до третьої. З цим треба покінчити — я себе нищу. Від завтра змінюю все.
Входимо на бал — безліч народу і вбрань. Мама багато танцювала — я теж, але менше. Я трохи кокетувала з Папою; Тансле й Жерікке я лишаю в спокої — у мої роки це була б марна справа.
У Базілевич розкішна морсько-зелена сукня від Ворта — але вона схожа в ній на клунок. Робенсон приваблива й елегантна, як пташка. Тож і залицяльників довкола неї було чимало! Базілевич знову виявилась між Тансле і Жерікке. Але найкраще те, що там був і пан Базілевич. Мама сказала, що він їм потрібен.
Як же він, мабуть, любить Тансле. Іспанський герцог танцював із Базілевич — кажуть, одружується: він удівець із двома дітьми.
Він схожий на Бʼязіні.
Ми йдемо — а всі чоловіки лишаються з Базілевич. Повертаюся в настрої, який неважко вгадати.
Пізніше я бачила з вікна, як Базілевич, її чоловік і її приятель повертаються.
Мама сказала, що Жерікке не поїхав, бо вона пообіцяла йому побачення після відʼїзду Тансле. Це не я кажу — це мама. Увечері Вінслоу часто був біля мене. Чому не хтось інший!
Щовечора, повертаючись, я думаю про нього й іноді бачу його. І порівнюю.
Те, що я хотіла б сказати, таке туманне, що я ледве сама розумію. Це... ні. Я хочу сказати, що те, що я відчуваю до нього, є чимось незвичайним — чимось, чого я не розумію. І він сам — незвичайний. Коли я думаю про нього хвилину-другу... герцог полонить, коли я його бачу... ні, краще нічого не казати. Я ніколи не вмітиму написати те, що відчуваю, — бо ледве можу зібрати думки докупи з цього приводу, розплутати їх — і завжди тремчу, що загублю нитку, нитку, якої я й так не тримаю. Усе в мені... ні, годі! Я вже нічого не памʼятаю.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
Назва романсу; дослівно: «Якщо вам нічого мені сказати». Вірш Віктора Гюго, найвідоміший як романс на музику баронеси Віллі (Матильди) де Ротшильд, який згодом записала Аделіна Патті. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
Назва дуету; дослівно: «Поговорімо про наші минулі кохання». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩