Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Четвер, 2 липня 1874

Перед кіоском на алеї — дитячий бал.
Ми пішли туди (полотняна сукня, капелюх Масса, непогано). Вже чимало народу розсілось перед естрадою, мадам Базілевич не приходила — маленький негарненький Ґрідано, румун, представлений нам учора, набридав, залишаючись поряд. Я пішла з Полем за Базілевич [Закреслено: та її дітьми]. Я застала її, коли вона ще добирала туалет; ми повернулися з дітьми — я вела за руку дівчинку, а Поль ніс на руках немовля, хлопчика півтора року.
Ми провели цих поважних осіб, приставши до кожного кавалера й дами.
Тоді я помітила пана — нудно красивого, з мефістофельськими рисами, — що дивився на мене; він підійшов привітатися з Базілевич, яка представила мені його: шевальє де Нефарж. Позашлюбний син російського князя, який залишив йому великий статок; ця краса вже наполовину змарнувала його. Я повернулася разом із Базілевич та цим паном і знову сіла поруч із нашими, яким представлення було повторено.
Цей пан говорив із Базілевич дуже легковажно, ще легковажніше грав словами й сказав, що Спа — це тренувальний трек для її чоловіка. Він одягнений вишукано, але це, мабуть, якась темна особистість і щось на кшталт авантюриста. Мої припущення підтвердилися ввечері: про нього так погано говорили, що Базілевич мало не впала у відчай від того, що представила його нам, і не знала, чи танцювати з ним: відмовити — означало позбутися права танцювати з іншими.
Всі кажуть, що в нього погана репутація; коли питаєш яка? як? — мовчать. Кірш сьогодні ввечері, пригощаючи нас лимонадом, сказав Базілевич, що не варто питати, яка в нього репутація. Цей пан обирає момент, коли пригощає, — зазвичай щоб пліткувати.
Увечері Валіцький проводив мене до алеї, де я залишилась із Базілевич та принцесою Еристовою (ще одна — з купецького роду; легковажна і хоче розлучитися, щоб вийти заміж за якогось Боді).
Я дуже незатишно почуваюся в такому оточенні. Незабаром підходить маленький поляк, сідає поруч зі мною, ми розмовляємо про музику. Він музикант (боюсь повторитись або пропустити, адже пишу сьогодні в суботу — щовечора щось заважало).
Я ніколи не дивлюся йому просто в очі — щоб погляд цінувався. Говорю з опущеними або зосередженими на якійсь точці очима. Я відмовляла від усіх танців, а граф і сам не танцював — хоча казав, що обожнює танці. Він дав мені зрозуміти, що хоче танцювати тільки зі мною. Дуже мило — і, думаю, цей хлопець мене забавлятиме, але він такий молодий: я не люблю puppies.
Зрештою англієць все ж таки кращий за інших (коли немає риби, рак — теж риба).
Потім розмова набула тонкого відтінку:
— Однак Пігмаліон оживив статую, — кажу я.
— Так, але я не люблю красу статуй — я люблю красу живу, яка думає, відчуває; я люблю красу духовну, допитливу (з натиском, дивлячись на мене; я посміхнулась — не слід було).
Пан де Нефарж позував при вході.

Примітки

По-англійськи в оригіналі: «цуценята» — зневажливе позначення молодих залицяльників. ↩