Середа, 1 липня 1874

Пан Боді — сухорлявий, в окулярах, удає з себе дотепника, маючи значно менше дотепності, Англієць — досить високий, досить огрядний, досить красивий, досить нудний, досить англійський. Я б боялася за нього, якби він був дівчиною, — мадам Базілевич переслідує його, як переслідував би чоловік.

Кірш — людина нижче середнього зросту, лиса, років сорока-сорока п'яти, гладка, весела, наважується мною захоплюватися й говорить мені самі компліменти — забагато. Схожий на російського поміщика — тут його вважають кавалером першого розряду. Антипатичний.

«Англієць схожий на смаженого курчати зі зв'язаними крилами». (Поль)

Граю в більярд із Базілевич.

Мама і Діна повертаються — я теж, але ненадовго, лише щоб уникнути прогулянки з Базілевич та принцесою Еристовою, з якою близько товаришує той самий Боді; це жінка досить... одне слово — я повертаюся.

Мадам Базілевич представила мені його й просила піти на концерт. Я тікаю.

Поль вибрикує — я змушена виходити сама (коричнева сукня Ворта, добре), телеграфую до Ніцци по гроші й іду на прогулянку. Поль — між мадамами Еристовою і Базілевич. Я сідаю до них. Мені дуже незатишно в такому товаристві — я засуджувала маленьку Ґальве, а сама опинилася в точнісінько такому ж становищі, між леді Говард і мадемуазель Фалькенштайн. Базілевич майже завжди бере мене під руку — так ми й дійшли додому; вона зайшла. Вечеряє в нас — заради Макена. Мама вбирається перед вечерею: сьогодні ввечері ми їдемо до Ґамбара на музичний вечір, Надо¹ співатиме. Мадам Базілевич теж запрошена — завдяки мамі, вона під нашим крилом, бідолашна. Як поводяться російські дами за кордоном. Мені від цього лише користь — я спостерігаю, коментую, навчаюся. Я надто холодна й розважлива, я впевнена в собі. Мені дуже цікаво бути з жінкою, яка ставиться до мене майже як до рівні, розмовляє зі мною про чоловіків, про кохання, питає мою думку, ділиться своєю. Той красивий, у цього гарна рука, [Закреслено: той] він добрий для розмови, але серйозно його не сприйматимуть, — каже вона мені про Кірша, повертаючись учора з вечері. Мені це подобається й бавить — але не зачіпає. Вона принарядилась до вечері — чорна вуаль, рожеві щоки; мама була вся в чорному: крепдешин, пір'я, мереживо, діаманти. Чорна вуаль по-іспанськи. Яка ж гарна моя мати! Як змарнована її краса, як похована краса, як заіржавів розум!

Вечеря була смачна й весела — Макен забезпечив веселість, не вимовивши ні слова. Чи можна так переслідувати чоловіка.

Вдягаю чарівну рожеву сукню, чарівне волосся гарно укладено по спині. Я задоволена.

Забираємо Базілевич і вирушаємо до Альзи. Я правлю конем. Нас четверо — усі дуже елегантні; проїжджаючи повз кіоск, ми справили загальне враження.

Ґамбар зустрічає нас на порозі, подає руку мамі. Є кілька скромних дам і кілька панів — артисти. Я сідаю в тіні з Базілевич. Підходить Кірш — порівнює мене зі сфінксом; я й справді такою стаю — говорю мало й зовсім не рухаюся. Всі мої слова — оракули чи дива. Він мене дратує. У пана Ґамбара десь в голові смутно маячить думка про одруження. [Закреслено: З приводу одного] Він кілька разів сказав, скільки безладу тому, що немає господині, немає жінки — й у тому ж дусі.

Я показувала парк Базілевич — Кірш слідував за нами. На ґанку я зупинилась поговорити з Ґамбаром.

Повертаючись, я почула, як Кірш каже Ґамбару, що я з честю показала сади — і додав кілька похвал. Загалом тут усі дивляться на мене як на особливу істоту, наділяють усіма якостями, талантами й чеснотами. При представленні завжди додають усілякі компліменти. Сам Ґамбар ставиться до мене з пошаною...

Надо розповідав — якась англійка верещала. Ближче до кінця ми вийшли з тіні, і я розповіла Базілевич про ніццьких чоловіків. Воерман — досить люб'язний, але весь час тримається поруч і нічого не розуміє; граф Марков — надто прагне здаватись дотепним; князь Ґагарін — зовсім не дотепний; Тчетвертинський — знаю мало; Льовін — поводиться погано; д'Одіффре — не показується; граф де Ламбертьє — залицяється до всіх і... тут приїхали екіпажі. Наш не прийшов — Базілевич вмирала від бажання їхати, Кірш запропонував свій. Ґамбар одягнув мене — вставив руки у рукава пальта, витяг волосся, застебнув ґудзики. Я не чинила опору. Я правила екіпажем — уперше, ввечері; під'їжджаючи до воріт казино, я була горда й тріумфальна.

Базілевич під руку зі мною — входимо до зали. Я не танцювала, як завжди. Як завжди, кілька разів мінювали місця та зали. Англієць танцював із Базілевич — вона зблідла. Цілий вечір я помічала зовсім молодого хлопця, який майже слідував за нами, прислухався, здавалось, розумів — і посміхався, бо ми весь час сміялись, особливо коли Поль урочисто прийшов оголосити [Закреслено: нам], що англієць танцюватиме шотландський танець. Партія більярду була перервана вибухом сміху, всі кинулись до зали — Базілевич перша, зі мною. Це виявилось нісенітницею, і англієць не зробив нічого особливого. Базілевич, жадібна до кавалерів, і я — не настільки жадібна, як вона, — кілька разів просили Поля з'ясувати, чи той хлопець — росіянин, але Поль вдавав нещасного, бо Базілевич не фліртує¹ з ним як із чоловіком. Вона дивується, що чотирнадцятирічна дитина може бути закоханою, — і сміється, як усі. Нарешті мама, проходячи поруч із сільським Киршем, запитала: Ви росіянин? Виявляється, він не росіянин, але розуміє цю мову.

Через кілька хвилин пана Кірша кличе слуга, але він одразу ж повертається:

— Мадам, ось граф Мержевський (не знаю точної назви), який просить офіційного представлення. Справді, він представив графа, якого ми прийняли за росіянина, а він виявився поляком. Молода людина, що закінчила навчання й незабаром отримає (не знаю, як правильно) докторантуру — не з медицини, а з чогось іншого. Схожий на Чиловського — бліда шкіра, попелясто-русяве волосся (що мені не до вподоби), трохи нижче Поля.

Він вміє розмовляти [Закреслено: і не дурень] — що велика рідкість для такого молодого цуценяти; я вважаю його освіченим, музичним і не дурним — судячи з розмови. Мушу сказати, що я почала цілком серйозну розмову, так що через десять хвилин ми вже говорили про Ксенофонта, Вергілія, Гомера, про давнє суспільство, про стародавні істини, про філософію тощо. Я оголосила себе любителькою старовини й надзвичайно допитливою.

Ми знову повернулися до більярду, і Базілевич запитала мене:

У гардеробі я взяла своє waterproof¹ і простягнула графові Мержевському — на його жест: