Четвер, 18 червня 1874

Виходимо пізно. Поки мама була на прийомі у одного з цих шарлатанів, яких називають лікарями, — ми: я, Діна, Поль і диякон — залишилися біля підніжжя сходів. Я запропонувала два парі: перше — Діні, її завдання полягало в тому, щоб підніматися й спускатися, не зупиняючись, на чотири сходинки, доки не прийде мама; друге — Полю: даю йому п'ять франків, якщо він підніметься й спуститься по сходах зверху донизу, вісімдесят сходинок, двадцять п'ять разів. Ми майже дві години не переставали сміятися. Поль зупинився на шістнадцятому разі — адже вісімдесят сходинок, піднятися й спуститися стільки ж разів, двадцять п'ять разів підряд, не зупиняючись — це не жарт. Потім я замовила невеликий синій мантільйон у Дьєльфе.

Решта дня пройшла просто — раз уже я не пам'ятаю як.

Забуваю головне — дивись с. 242.