Неділя, 14 червня 1874

GRAND PRIX DE PARIS; 1874, червень, 14.
Перший, який я бачу відтоді, як народилася — 12 листопада 1858 року; наступного 12 листопада мені виповниться шістнадцять.
Ось він, цей знаменитий Гран-прі де Парі — я трохи схвильована. величезне місце
Мені не пощастило з вибором капелюхів — є три, і жоден не подобається.
Одягаю чорний — він дуже незручний і мені не дуже личить — і сіру сукню: дуже холодно.
Ми виїжджаємо о пів на першу, але не першими: вже сім рядів екіпажів, а незабаром прибувають ще інші — і видається, що ми на початку. Усе поле заповнене — це немов океан мух: усі кольори зливаються і разом із кіньми та екіпажами утворюють сіру рідку масу.
Коли я стала на сидіння під час першого забігу і охопила поглядом цю гомінку юрбу — я не відчула себе маленькою й нікчемною, як про це завжди кажуть, а, навпаки, відчула себе такою ж неосяжною і різноманітною, як вона. Бо я стояла на підвищенні й думала, що паную і царюю над цим натовпом, що простягався від трибун до Лісу і заливав усе поле — як вода під тиском з усіх боків. Раптом підходить пан Морено — говорить мені тисячу лестощів і тисячу прихованих ніжностей мамі; каже, що я дотепна, — звичайно, я розумію всі його закохані слова і не приховую цього від нього; з ним я змушена показувати себе більше, ніж я є, — щоб перекрити йому шлях. Цей жалюгідний Ловлейс має широку уяву, і його амурні плани сягають вище, ніж він може дотягтися, бо моя мати неприступна: я тут.
Де Ґонсалес виявляє мені тисячу любʼязностей з розрахунку — як два роки тому та коробка цукерок: коли він її давав, я вказала на неї пальцем і звертаючись до нього і сказала йому: «Розрахунок» — лаконічно, як спартанці. Перед відʼїздом вранці мама сказала, що Джоя зробить фурор, якщо Гамільтон тут, — щоб затьмарити його дружину (їй це буде неважко). Але Гамільтона тут нема, — кажу я.
— Ні, він тут, Платкарча мені сказала — за ті десять хвилин, що вона пробула біля мого екіпажу; вона наговорила стільки, і те, і се, тощо.
— Що, — каже Валіцький, — дві претендентки на Гамільтона.
— Тільки не я! Я червонію при кожному, — але, будь ласка, без нісенітниць.
— Ну ж бо, Мусю!..
— Так, я претендую на все, що варте уваги. І на жодного не більше, ніж на іншого.
Цим я захищена — це свого роду символ віри; мені, так би мовити, нічого не треба приховувати, і вони думають, що це правда.
викресленоЦе правда, але з уточненням.
Я сказала лише половину; інша половина захищена й вільна від кпинів — вони вважатимуть мене гіршою, ніж я є, — але що з того: так я спокійна, не червонітиму ні через кого, бо «все, що варте уваги» тощо — Це справді розумно! — каже мама.
В екіпажі нудно — нікого не видно, до того ж я нікого не знаю. Ротшільд підійшов поговорити з якоюсь актрисою неподалік від нас; я дивилася на нього — він мав збентежений вигляд і тут же відійшов із виглядом удаваної невимушеності, якого прибирають ці панове поруч із такими дамами. Трибуни й простір перед ними — все повне.
Морено представив нам свого приятеля — людину тропіків, пана Мюліне. Він каже йому:
— Погляньте на трибуну, ні, ближче, ближче, ще ближче, — ось поруч із вами.
Я теж дивилася — але він хотів, щоб подивилися саме на мене. Я почервоніла — ледь-ледь.
— Я думаю, сцо у вас сонясний удар, — каже Морено.
Цей Мюліне — великий приятель Морено, а мадам Мюліне — велика подруга мадам Морено. Ще одна сімейка мавп.
Ці двоє смаглявих сказали про мене все найкраще.
Мама каже, що це тому, що я блондинка.
Гран-прі для мене — не Гран-прі. Одна, в екіпажі, не бачивши нікого і нікого не знаючи, — я не скаржуся, лише констатую. (Морено каже, що Ремі був би приголомшений, побачивши мене.) Я думала, що ця маса екіпажів не зможе виїхати. Ось він, цей довгоочікуваний день, гарний підсумок: я не бачила нікого! Бачила трибуни, повні народу, — але хто і що, розібрати неможливо.
Я стояла там і ні про що не думала. Чорний капелюх тиснув на чоло, і від нього боліла голова. Здається, вигляд у мене був непоганий.
Іще раз піднімаюся на сидіння — якийсь дурень з трьома-чотирма собі подібними зупинився зовсім поруч і почав стиха розхвалювати мене своїм супутникам, особливо не дивлячись на мене, — так що все було цілком пристойно. Але я питаю себе: яка це манера і навіщо? Адже він чудово бачив, хто я є, і говорив якраз так голосно, щоб трохи було чути. Все ж я сприймаю це як нахабство, хоч і нема з чого.
Нарешті — приз у сто тисяч франків: весь натовп рушає з місця, кричить, хвилюється. Переможець — Трент пана Г. В. Маршала. Цього року — черга англійців. Сьогоднішні перегони були для мене такі самі, як і всі інші.
Коли настав час відʼїзду, народу стало більше, ніж будь-коли. Яким же страшним має бути революція бунт! Зрозуміло, що від озер до площі Згоди їхали кроком, зупиняючись щомиті. Спускаючись Єлисейськими полями, побачили Вітґенштайна — але не в «тачці». Він позіхав — як це красиво! Сьогодні я бачила його ззаду, але в три чверті — краще, ніж зі спини. Тоді мама з вічною своєю фразою, побачивши Чорного Принца:
— Ваш Вітґенштайн, ваш такий чудовий наречений — як його там (забуваю слово) — він просто нікчема, він водиться з куртизанкою. Я нізащо не віддам своєї дочки, доки є ця... — тобто якщо моя дочка й вийшла б заміж проти моєї волі, навіть якби ця хвойда поїхала чи вийшла заміж...
— Хто? Розалі Леон! — і я вибухнула сміхом.
— Як можна одружуватися в пʼятдесят пʼять років?
О! яке неподобство! Я не почервоніла. Валіцький дивився здивовано.
Відколи ми в Парижі, Вітґенштайн нас не бачив — дивно, зазвичай мене помічають. От і сьогодні на мене дуже дивилися.
Бідолашний Федюс під час перегонів так тримається в тіні, що його навіть не видно. Я помітила, що його немає. Неможливо було розібрати, хто є, а кого немає, — стільки було народу.
Я палала бажанням змінити капелюх — цей мене просто засмучує. Повертаємося, я вдягаю старий чорний капелюх Діни, який на моїй голові молодшає й гарнішає. І ми знову виїжджаємо: чернь розʼїхалася, видно краще, і публіка добірніша.
— Ваш Вітґенштайн, — каже мама. Я трохи почервоніла, але зовсім трохи; коли ми поверталися, нікого вже не було.
Вулиця гола, а бруківка (її поливають тепер, а не зранку, коли були люди й курява...) сумна й сіра. Дме холодний вітер, і настає ніч.
Чорний Принц — моя сьогоднішня розвага: хоч би де я була, шукаю його й Федюса, або Федюса і його. Жалюгідний маєш вигляд, коли переймаєшся чоловіком, але хто про це знає, крім мене? І раз уже мене це розважає...
Хай минає цей Гран-прі, не будьмо нетерплячі — мій час прийде, з Божою поміччю.
Мама показала мені на Єлисейських полях Львову і — о Боже, імʼя вилетіло з голови... як же звати ту другу?.. зрештою, байдуже, вона була в Ніцці, — Левашову. Я не можу втриматися й уголос роблю таке зауваження: росіяни взяли найпотворніше, бідолашні росіяни, аби тільки француженка. Жалюгідно дивитися: троє росіян — Львов, той, чиє імʼя я забуваю, Левашов і... — Вітґенштайн, — перебила мама.
— Так, і Вітґенштайн, — які взяли те, що інші викидають...
Потім, хоч і кажеш собі подумки, що краса цих жінок — не в красі, що в них особливий шик, — хай так, згодна, бо краса дуже часто важить небагато. Але ці три не мають нічого. У Львової гарна талія.
Можна було вибрати й краще. А щодо Розалі Леон — це така собі пані Бренн, з підмальованими бровами й сухою шкірою.
Гамільтон вибрав добре — бо ж він і сам стоїть вище від усієї цієї черні. Соромно в цьому зізнатися, але я говорю й думаю про нього із захватом.
Досить! — а то я розплачуся...
Я згадала імʼя — Левашова!

Примітки

В оригіналі французькою: «Politique». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі французькою, з акцентом Морено: «Zé crois que vous avez oune coup de soleil» — натяк на її румʼянець. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩