Понеділок, 15 червня 1874

Чекаючи, поки прийдуть по мене, дивлюся у вікно і бачу, як проходить безліч людей різного роду — і серед них принц Вітґенштайн: він обтирав спереду жилет. Справді, я стежу за кожним рухом цього пана — це соромно, і я роблю з себе посміховисько — перед ким? Приємно читати потім, коли є всі подробиці.
Мама вважала його дуже красивим у Ніцці — і тоді я намагалася побачити, чи справді він красивий. Він красивий, але це не мій тип.
Приходять по мене — йдемо дивитися севрський порцеляновий крам в антикварній крамниці, потім до Дюваля: його меблі чудові. Гадаю, до цього мужлана Сміта ми більше не підемо. Дюваль — найкращий, і ціни в нього розумніші, ніж у Сміта. Ми гуляли усю другу половину дня.
Ми йдемо дивитися «Баранячу ніжку» — це ярмаркова вистава. Дурниця.
Поль дражнить Діну — і вони цілий вечір смішать нас до нестями.
До пристрасті до собак додалася нова — до іграшок, дитячих іграшок. Я від них шаленію!

Примітки

В оригіналі англійською: «walked». ↩
«Le Pied de mouton» («Бараняча ніжка») — феєрія, казкова видовищна пʼєса з безліччю сценічних машин, Альфонса Мартенвіля і Сезара Рібьє (Théâtre de la Gaîté, 1806), взірець жанру, який часто відновлювали. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩