П'ятниця, 1 травня 1874

Коли ж ми поїдемо? Зроби, Господи, щоб мама одужала, аби ми могли виїхати!!
Було так гарно, що я змогла надіти свою синю зимову сукню, яка після ніццьких — справжнє благословення й насолода. Я взяла гроші й обійшла всі продовольчі крамниці в пошуках смачного. О сьомій годині я така ласунка.
Яка гарна ніч! Я щойно зачинила двері тераси. Небо було синє, майже повний місяць чудово освітлював це гарне небо, на якому чорними силуетами вималювалися місто, гори і наші великі пальми. Я дивилася на небо, на місяць, на чорну масу і думала зовсім ні про що — як же щасливо буває ось так.
[Прим. ред.: тут у щоденнику був малюнок Марії.]