Субота, 2 травня 1874

Кипарисо-ламентації [sic] тривають crescendo. Я вийшла раніше звичайного (світла сукня і капелюх — непогано, а може, й добре) і на Прогулянці ми, я і тітка, зустріли Вітґенштайна у фіакрі. Він підняв голову, щоки його були дуже рожеві, але, гадаю, він не був у стані сп'яніння.
У нього також є ця звичка опускати голову й дивитися на свої пальці [Викреслено: до] і у фіакрі так само [Викреслено: також мати] — вигляд такий, ніби він сидить на краєчку, наче на мить.
Увечері іду дивитися «Сон літньої ночі» — у нас ложа Джоя, йду як є. Зала нікчемна, п'єса нудна й позбавлена інтересу й інтриги. Тенор — Шекспір — сам герцог де Муші в особі. Така схожість справді смішна. Минулого разу він мав вигляд ★кравця*.
Мама досі хвора; я б хотіла, щоб вона одужала — і заради неї, і заради мене, і заради Парижа.