Середа, 29 квітня 1874

Бьязіні був тут, після чого відбулися шалені дебати й душерозривні сцени, в яких я мала свою роль.
Цьому мужику дали цигарку в нашій вітальні, при мені! Це змусило мене заплакати, і, розлючена, я пішла до себе.
Але справжня подія дня — це, безумовно, зникнення тисячі двохсот карбованців із батькової скриньки. Не гроші турбують, а горе від необхідності звинувачувати Тріфона, чий батько служив нам сорок років, і сам Тріфон ★у каляскарях* відколи навчився ходити.
Правосуддя сповіщати не будуть — бо якщо навіть цей бідолашний хлопець і вкрав (яке страшне слово!), йому пробачать, адже правосуддя, таке несправедливе часом, переслідувало б його, а цього ми не хочемо.
Сам Тріфон дуже збуджений; я й справді не знаю, що думати.
Це не заважає мені вийти (чорний капелюх, жакет — добре).
Щоразу, як принц Вітґенштайн виїжджає верхи, ми бачимо, як він повертається додому близько шостої, галопом. Я бачила тільки його спину; у нього кінь такої ж форми, що й інший, наскільки я могла бачити, але сірий. Чому змінилися моди?
Скільки чоловіків були б розкішні в давніх костюмах, які в нинішньому одязі лише пристойні. Я читаю все, що знаходжу про епохи Людовіка XIV і XV, і захоплююся неймовірно. Я переношуся туди і знаходжу все, що мене оточує, — і навіть те, що не оточує, — вульгарним і дрібним.
Я почервоніла, попередивши, що почервонію. Через що принцеса сказала кілька нерозумних слів, які навіть не змусили мене посміхнутися. Та в усякому разі я розважилась, побачивши принца, і повернулась, купивши молока, вершків, масла, сиру, суниці й свіжого огірка. Я їм усього цього помалу, крім молока — його я пила замість води й вина; я повернулась у дуже приємному настрої; гадаю, принц зробив свій внесок — так само, як спів жаб, свіже повітря і запах трави, — щоб зробити мене мрійливою й фантастичною; це було кілька днів тому.
Сьогодні я бачила його спину — це та частина, яку я найбільше люблю в ньому. Він тримає обличчя й очі опущеними. На цьому коні він здається величезним.