Четвер, 9 квітня 1874

Я щойно зламала замок своєї маленької шкатулки. Кладу туди щоденник і ховаю ключ під годинником. Не знаю, який чорт міг його взяти.
Перед тим як зламати замок, я співала «Dis-moi Vénus» у костюмі перед дзеркалом. Я собі дуже подобаюся — передусім статурою, тобто загалом добре. Я не красуня, але все разом непогано.
Сьогодні вранці ми були в церкві; майже всі росіяни причащалися. Ле Бек була дуже гарна — вона в траурі і на ній була дуже гарна біла шовкова сукня, навіть чарівна.
О пʼятій їду верхи зі Стьопою. Ми їхали кроком — його кінь поганий для їзди по-російськи. Сонця немає, і, оскільки їхали ми помалу, мені зовсім не було жарко.
Федюс поїхав — яке нещастя! Як би й мені хотілося поїхати! — сподіваюся, що незабаром із Божою поміччю ми теж виберемося. На службі був той чоловік такої гарної статури.
Розалі Леон гуляє з дівчинкою у сірій уніформі. Яка стара сучка! — одразу видно, що він росіянин і ведмідь.
Її купе — з ініціалами R. L., а це аж ніяк не Вітґенштайн; а Дядя ще розповідав, що він одружений уже три роки і що єдине його бажання тепер — узаконити дітей, що в нього вісімнадцятирічний син. Що за байки! Які дурниці. Одружений? Та йому й без того добре. Шлюб! Гарна річ, надто для нього; шлюб із кокоткою, гадаю, ні до чого. Він чинить, як усі, але погано те, що він показується не тільки зі старою сучкою, а й з іншими. І часто він походжає по Прогулянці всією сімʼєю. Це непростимо, і пояснити цього не можна.
Увечері на службі Страстей було жарко, як у Лефевра. Я звеліла принести додому морозива й графинчики.
Мені нудно в цій огидній Ніцці — як я хочу звідси поїхати!
Насамперед до Женеви, де продаватимуть коштовності герцога Брауншвейзького, який заповів їх місту, а потім до Парижа. О Париж! У Парижі я зовсім інша. Париж, Париж!

Примітки

Назва арії Єлени з оперети Оффенбаха «Прекрасна Єлена»: «Скажи мені, Венеро». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі італійською: «passegia, con una bambina». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩