Середа, 11 лютого 1874

Мене будять, повідомляючи про Аллара. Я приймаю холодну ванну й іду у вітальню, де цей маленький чоловічок із люттю віддається фантастичній імпровізації на головах мами, Діни й тітки; останню вже вдруге для економії часу зачісує помічник Аллара. Насправді цей мужик зачісує дуже добре. Сімон приносить сукні — вони розкішні.
Аллар зачесав мене дуже добре, я задоволена. Вдягаю свою блакитну сукню, яка чарівна — кажу це, бо на виставі «Ернані» я була в ній і мама мене непрямо відлаяла; тому я думала, що ця сукня потворна. У мами й тітки вбрання з фіолетового оксамиту та жовтої фаї з мережив, голови вкриті штучними квітами, але зробленими чудово.
Ми їдемо до дому нареченої — мали її вдягати, але вона готова; проте я ще надаю останнього штриху; вона дуже гарненька, бідолашка. Пані Федорова, весільна хрещена мати, вже тут, потім приходять дружби — пани Берр, Верман і Башкірцев, а за ними пані Говард з Елен і Ліз у білих муслінах.
Дівчата й наречена залишаються в окремій кімнаті, решта — у вітальні. Я мала прикріпити квітку флердоранжу барону — зізнаюся, я трохи тремтіла, вставляючи її в
петлицю: це вперше я торкаюся петлиці чоловіка.
Мить настає — наречену благословляють, і всі йдуть до церкви. Там ми знаходимо дуже значний натовп. Ті, хто з весільного поїзда, — в першому ряду; праворуч пані Кулічова, Потьомкіна (дружина брата нареченого), графиня Толста — з боку нареченого. Ліворуч [Закреслено: Діна, я] мама, тітка, пані Говард і ми, дівчата, — з боку нареченої. Бідна Дінонька була дуже зворушена; я хотіла б її видати заміж.
Барон — нікчемний слабак, він не міг протримати п'ять хвилин вінець, але Поль йому безперервно допомагав. Берр тримав міцно. Було трохи смішно, коли священик поклав вінець на голову Потьомкіна, який був негарний, а потім наче зневажаючи будь-яке кокетство, грубо поклав його на флердоранж. Дружби поквапилися їх підтримати.
Церемонія тривала досить довго; з церкви їдемо до пана й пані Потьомкіних, дівера й зовиці молодих. П'ємо шампанське. Після сотні тостів дівчата й цього разу пані Потьомкіна відходять у кімнату поруч із вітальнею, але дружби теж приходять і ведуть нас до буфету; я йду з бароном, який дуже ґалантний і навіть зволив принести мені грушу й тримати тарілку весь час, поки я їла. Біля буфету:
— Чим би міг я вас підсолодити, панно?
— Гроном винограду.
— Тільки?
— Тільки, але хіба ви не знаходите, що я й без того досить солодка?
— Вас треба ще підсолодити.
— Я така солодка, що це було б забагато.
Він дуже дурний — із цим «підсолодити» думав блиснути дотепом.
Сьогодні він був люб'язний, як я люблю; це все, чого я прошу. Хотіла б змогти описати метушню, гамір, гулянку, привітання, особливо Потьомкіна — він справді чарівний. Добрий, веселий, щирий і все, що завгодно, чоловік. Він урешті трохи напідпитку й двічі поцілував мені руку по-російськи. Маму дуже оточили; були молоді люди, чи чоловіки — всі росіяни.
Елен була знову ніжна сьогодні; я, здається, знаю причину цих змін — (гарно) — (погано); проте сьогодні я не була (погано); може, я помиляюся.
Десь о пів на п'яту ми роздягаємо наречену, щоб вдягти їй дорожнє вбрання. (Вони їдуть до Антиб в екіпажі). Мигом її роздягли — нас було п'ятеро, і я робила найбільше. Я йду з Катею (нареченою), і вона розповідає мені про свої сукні й виявляє стільки приязні, скільки може виявити наречена. Її сестра — не така гарна.
Катя, стоячи між мною й Елен, каже:
— Я пані й панна одночасно.
Елен і я мали розум не чути цього. Весілля — це весело. Не уявити, як би я хотіла видати Діну заміж.
Я відмовляюся описувати всі ці ходіння, всі келихи випитого шампанського, всі веселі розмови.
Нарешті ми проводжаємо молодих до їхнього екіпажу, і Потьомкін-перший на вулиці, вже зовсім напідпитку, милуючись моїм волоссям, узяв його й поцілував — із доброти свого широкого руського серця. Біля виходу, який був накритий і всипаний квітами, стояли глядачі. Моє волосся здалося мені досить дурним. Ми теж від'їжджаємо, але не до Антиб...
Це було дуже весело для мене, особливо для тієї, яка вперше бачить весілля.
Але у весіллі завжди є щось непристойне — не слід водити туди дівчат, а особливо — слухати те, що каже священик.
Але все ж дивне враження справляє весілля.
Барон Потьомкін-перший, Азаревич і Федоров допомогли нам сісти в екіпаж. Усі дами й панночки вийшли подивитися, як від'їжджають молоді.
Це весілля примусило мене думати про герцога. Тільки я не можу уявити його нареченим. Triple miserere! Як би я хотіла побачити герцогиню Гамільтон! Чи вона красива! Це питання, яке я повторюю собі з ранку до вечора.
Я дурна, що ганяюся за хмарами; краще думати про Діну! (double miserere, як би я хотіла її видати заміж!)
Берр — дуже гарний молодий чоловік, але боюся, що він призначений для другої Філімонової. Наприкінці служби прийшов Дзьоб — цей Дзьоб Закоханий!