Вівторок, 10 лютого 1874

Ми їдемо на ці хрестини. Церемонія була кумедна й дурна. Єпископ тупий і смішний, лицемірний. Мені було нудно. Увечері в Говардів діти гратимуть дві комедії. Було багато людей; Сабатьє, з якими я познайомилася і які дуже люб'язні; Бутовські, трохи менш буркотливі; і Мак-Лорен, дуже мила. Граф Маркофф запрошений один — що доводить, що на нього мають види.
Сцена, завіса, декорації, рампа — все було, справжній театр, одним словом. Грали дуже добре, особливо Елен і Теббітт. Поруч зі мною сиділа маленька Сабатьє (сукня рожева, непогано або, радше, погано через жахливу й неможливу сукню та потворну зачіску); тому мама мене відлаяла непрямо.
Я заходжу до кабінету, де вони переодягаються. Бачу, що дружба Елен трохи згасає, але мені до неї тільки для вигляду. Ми йдемо у вітальню — все ідеально влаштовано. Я прогулююся то з Марком, то з Ліз. Було багато народу, і майже всіх я знаю хоча б з виду
Пані Аллен дуже, дуже люб'язна. Я не можу подати жодних подробиць; мама мені досить набридла, завжди непрямо; я мушу лягати, плачу через ці нападки, що докоряють мені моїм обличчям. Хіба я можу його змінити! Хіба я сама його зробила! Хіба це моя вина, що є вродливіші за мене. Мені нема чого вдягти, мені нудно, а головне — через наше життя, яке викликає в мене серйозну тривогу. Боже мій, захисти мене!

Примітки

В оригіналі англійською «perfect» з французьким «théâtre»: a perfect théâtre.