Неділя, 8 лютого 1874

Я дуже спізнилася, але одягаюся якомога швидше й іду сама до церкви; входжу одночасно з Дзьобом, через що полковниця каже мамі, яка після обіду була в пані Антонської, що я прийшла з Лабановими. Беру Соломінку з собою, йду до Мортьє, відводжу Соломінку додому й повертаюся. Чекаючи на екіпаж (сукня коричнева, гарно, але дуже зношена), прогулююся по вітальні з Маченькою — вона говорить про сукні.
Мама й тітка приїжджають за Діною і мною, і ми їдемо на набережну.
Ламбертьє з'являється знову в товаристві — вже кілька днів його не було видно; сьогодні він їздить із Шіме.
Дзьоб десь у Протоці. На балконі Середземноморського клубу виставлені всі члени. Левін, Красовський, Ярошевський, Ламбертьє й купа інших, яких я не знаю. Хотіла б знати, хто той, кого я порівнюю з герцогом і хто від нього відрізняється; подивімось, чи зможу я висловитися чітко. Якщо взяти відріз тканини, розділити його рівно на дві частини й дати половину Гарашу на сукню, а другу — Ворту, і поставити ці дві сукні поряд. Ось що таке ці два чоловіки — тканина цілком однакова, і розмір також... Він такий самий рудий, такий самий високий, такий самий рижий і одягається зовсім як Гамільтон, тільки: ви — Жан, ви — Жак, ви — рижий, ви — дурний, але ви не Жан-Жак Руссо
Ми зустрічаємо барона, який летить на двокінному візку; він зупиняється з великим гуркотом, біжить до нашого екіпажу й вручає квитки; він би приніс їх до нас, але в нього стільки, стільки, стільки справ з цим карнавалом, «який ми організували», — що немає й хвилини.
Він наче дивиться на мене як на ворога — я теж дивлюся на нього. Він більше не завжди з Дзьобом. Ми відвозимо маму й тітку на вокзал, звідти з Діною їдемо до Лондон-Хаусу замовити дещо, а потім у Румпельмаєра сідаємо біля вікна в першій кімнаті. Франсіа входить — я почервоніла, але сподіваюся, що він не бачив, бо я вдавала, що розглядаю вітрину. Потім дама, яка сміється, теж входить. Цього року я бачу її досить рідко.
За обідом ця Гічкок дала зрозуміти, що не хоче їхати — така вона нахабна. Каже, що хоче побачити, як ми
поїдемо раніше за неї, і з кількох випадів та слів видно, що треба її проганяти, щоб вона пішла. Я ніколи не бачила створіння настільки тупого, черствого, настільки позбавленого гідності та будь-якого розуміння й делікатності.
Я трохи подражнила тата, кажучи, що я красива.
Я більше не говорю про герцога Гамільтона, бо сказала все — надто багато сказала. Треба було замкнути це в собі, а не передавати на папір цією писаниною.
Треба було його любити й ховати цю любов від самої себе. Я достатньо божевільна, щоб вигадувати собі закоханості на вулицях, обирати ідеали, обожнювати їх і потім оплакувати. Чи досить це дурно! Але насправді справа з Гамільтоном була дуже серйозна. Борель мені подобався, але я люблю Гамільтона. Він вирізнявся серед усіх інших, як прімадонна вирізняється з хору, від моменту, коли я його побачила. Він завжди був для мене особливою, надзвичайною й цікавою істотою. Передусім він був великий оригінал, екстравагантний. Він був досконалість — англійський герцог-парижанин. Я його більше не люблю, але обожнюю. Він — усе найкраще у світі; єдина тварина, яку б я могла любити, єдиний, якого бажаю заради нього самого, єдиний...
[Закреслено: Усі інші] Навіть якби я полюбила іншого, він завжди залишиться моїм ідолом, моїм ідеалом. Я дивлюся на інших як на людей, на нього — як на бога. Тільки перед ним я відчуваю себе здатною стати навколішки, тільки до нього я можу принизитися, щоб любити. Інший може мене любити, і я завжди дивитимуся на нього як на нижчого, як на раба, до якого ніколи не принижуся, але якого й не піднесу до себе.
Його, кого я вважаю істотою окремою, напівбогом. Його, досконалість досконалостей — він одружився з англійкою. Це спотворює [sic].
Побачимо, чим закінчиться його шлюб. Але яке мені діло!
Я божевільна, я його люблю і любитиму.

Примітки

В оригіналі англійською: drives.