Середа, 4 лютого 1874

Вже два дні бідна Надя хвора, і княги-
ня не приходить.
Я попросила маму залишитися; ми несемо до Сімон мій бідний блакитний корсаж, який досі не полагоджений — Гуен нічого не зробив.
Ми йдемо до пані Говард; я залишаюся в кабінеті з дітьми. Це свого роду серйозна зустріч — я давно не була в них, а вони в мене. Ліз, ця відкрита, щира, ніжна натура, кинулася мені на шию. Елен у вітальні, вона спускається, щоб мене провести нагору (сукня блакитна, капелюшок блакитний, гарно). Було кілька осіб, яких я не знаю. Якийсь пан запитав мене, що сталося з тим великим собакою, який завжди за мною ходив — він його помітив ще в Парижі. Лукаріні теж його знає — Пратера. Я не знала, що Пратер такий відомий, ним захоплюються. Я була дуже мила; поряд з Елен у мене прості, невимушені манери. Я знову спускаюся; граф Маркофф, князь Гагарін і пан Тормосов відчиняють двері.
— А ми — нам можна?
— Бачите, я зовсім маленький, — каже Гагарін, присідаючи. Граф ходив на ходулях Джонні; при прощанні руки схрестилися кілька разів — знак одруження. Я підозрюю Маркоффа й Елен. Елен уже не така ніжна — це означає, що якесь інше почуття, окрім дружби... що... ну все одно.
Я зустрічаю пана Філімонова в момент, коли він виходив; він повторює мені ще раз, що ми не повинні забути прийти вдягати наречену рівно о другій годині у середу. Він чарівний.
Поль взуватиме наречену, бо в неї немає брата.
Ось так тиждень! Сьогодні ввечері Ложе, завтра Нагорнов. У суботу: «Ернані» у виконанні Віж'є. У вівторок комедія в Говардів (я думала, що нас не запросять), а в середу весілля панни Філімонової. Уф!
Я була в східній крамниці, сподіваючись знайти блакитне кашемірове манто на вечір, але на жаль! Мама спізнилася на п'ятигодинний потяг і їде о сьомій.
Я не йду до Ложе. Я йду надати останнього штриху вбранням Маченьки, Діни й навіть Поля. Я застала Маченьку погано одягненою, відкрила їй корсаж серцем, поклала фішю з шантільських мережив, брошку, медальйон, квітку, підібрану до бузкової сукні, бант — і за десять хвилин
вона була перетворена — в тій самій сукні. Полю бракувало ґудзика на сорочці — я прикріпила замість нього квітку іпомеї та зелений листочок, дуже оригінально.
Я отримала від Ворта дуже гарний зразок тканини, який обрала з першого погляду для мого дорожнього вбрання.
За обідом Поль розповів, що син Джої в школі Ваша. Його запитали, як його звуть, він відповів, що не знає. Тато щось сказав про Гамільтона — я почервоніла як давно вже не червоніла й відчула, як мамині очі зверталися на моє обличчя, що підсилило й продовжило рум'янець. Ні, я не перестала червоніти!