Субота, 31 січня 1874

Я їду верхи, без Діни, і дуже цьому рада — вона не вміє їздити й лише набридає мені. Я проїжджаю набережною, але сонце таке сильне, що я не могла розгледіти обличчя у «протоці»; тоді я повертаюся додому, залишаюся на кілька хвилин, відпочиваючи й освіжаючись у тіні жалюгідних дерев вілли Бакіс. Виїжджаю знову — цього разу проїжджаю всіма маленькими вуличками, які тільки можна уявити; я хотіла проїхати повз балкон, де, мабуть, Халкіонов, цей бідний хлопчик, що справді вмирає, він на порозі смерті, жодної надії. Його мати скоро приїде, бідна жінка. Я хотіла проїхати перед ним і привітати його — це принесло б таку велику радість цій бідній дитині, вже, здається, три місяці він не покидає своєї кімнати, — але я його не побачила. Звідти я їду вулицею де Франс, щоб уникнути сонця, і за мостом Маньян добре скачу галопом; тим, що ми називаємо великим галопом, я звертаю праворуч під залізничний міст, під яким ехо жахливе; я розпускаю волосся і даю йому майоріти, бо відчувала, що під капелюшком гребінці та шпильки танцювали. Ґрум у захваті від мого великого галопу.
Я прибуваю так тріумфально на набережну, сонце за спиною — воно мені не заважало, а навпаки, чудово золотило моє волосся.
Я їду кентером рівно стільки, щоб не відставати від екіпажа й говорити з Діною.
Дві дівчини (Гальве та Чупінські) верхи.
Я казала, що люблю всіх, тобто не люблю нікого; так от ці двоє зуміли мені сподобатися. Пані Антонська, граф Йорков, княгиня Гагаріна пішки; я зупиняюся сказати їм, що мама залишається вдома по п'ятницях, кілька хвилин з ними говорю і нарешті повертаюся. Цей Роб Рой тільки й робить, що кентерує,
але кентерує добре, і я вже звикла, і їду дуже добре, гадаю (я помічаю величезну кількість «я», які вживаю, але не можу інакше). Я покинула Брюне. Сьогодні вранці я зробила розчин не знаю чого, Жозефіна взяла склянку, віднесла до буфетної, і дурний Тріфон випив чверть цієї склянки, вважаючи, що це вино; на щастя, це не була сильна отрута.
Я задоволена собою і своєю прогулянкою. Збираюся повеселитися сьогодні ввечері у Французькому театрі. Бенефіс Равеля, купа нісенітниць; він диригуватиме оркестром, актори, розсаджені серед глядачів, влаштують скандал і т. д. і т. д.
Я охрипла як кінь.
Я беру старий шматок блакитного кашеміру, надягаю його, пояс із російської шкіри (білий мереживний фішю, гарний; зачесана добре, обличчя добре, все добре). З найнікчемніших ганчірок я завжди можу щось зробити, іноді навіть гарне. Я дуже задоволена собою сьогодні ввечері; з вирізом серцем спереду, на білій шиї нічого, як завжди, волосся як завжди; я трохи припудрила його, щоб надати легкості. Театр повний, але нікого немає. Равель чарівний як завжди, я сміялася — але із закритим ротом, бо нікого не було й мені було нудно. Дурне — добре виглядати, коли нікого немає. Я повертаюся надзвичайно стомлена й залишаюся на півгодини на першому стільці, що трапляється. З'їла мандаринку, апельсин і два яблука; сидячи, я думала взяти апельсин, що лежав на столі, але була така ледача, що не хотіла витягнути руку; поки я роздумувала, приходить Діна й бере апельсин. Я рада, бо можу піти.
О, з якою насолодою я б зараз кинулася на ліжко, але треба розчесатися, писати тощо, тощо.
Повернувшись із театру, ми говорили про цьогорічний сезон. Мама моєї думки — їй також здається, що перегони були дивні, ніби незавершені.
На жаль! На жаль! На жаль!
Яка ж я дурна.

Примітки

В оригіналі англійською: have a good galop.
В оригіналі англійською: railway bridge.
В оригіналі англійською: canter.
В оригіналі англійською: keep with the carriage.
В оригіналі англійською: but he canters well.
В оригіналі англійською: nonsenses.