Середа, 14 січня 1874

Я лінива -- встаю лише о восьмій; треба це змінити, інакше я опускаюся. Ніщо не зіпсувало сьогоднішнього дня; все було добре й спокійно.
О пів на одинадцяту їдемо на вокзал: я, мама, тітка, Діна, Маченька, Стьопа, Валіцький і Поль. Сонце пече (синя сукня, коричневий капелюшок, гарно). Беремо квитки на вокзалі, у Шовена. Жодної дами, але стрільці збираються: Сен-Клер, Левін, Солтінґ, добрий Мерк -- він виглядає найпристойнішим серед усієї цієї наволочі; лише його зуби... непогано б відкривати рота всім знайомим і оглядати зуби, як це роблять з кіньми -- схопивши однією рукою за ніс, а іншою за підборіддя. Пан де Ґальве, хоч і немолодий, все ж кращий за всіх цих свинят; має вигляд шляхетний і вельможний. Трегерн теж непоганий, але вицвів; а решта -- перевдягнуті перукарі. Ламбертьє теж приходить у своєму довгому пальті-халаті. Щоб уникнути його зміїних очей, я сідаю в купе. Усі виходять у Монако; беремо карету, їду прямо до готелю снідати. Всі стрільці теж збираються снідати, але оскільки в нашій родині нічого не вдається зробити як слід, усі розділяються, і в ресторані залишаємося лише три: я, Діна й Маченька.
Я б віддала не знаю що, аби бути з цим батакланом, благословенним Богом. Я розумію життя лише з чоловіками; спідниці роблять мене sick. Мені здалося, що мавпа говорив про мене чоловікові поруч, бо він з ним розмовляв і на мене дивився. Останніми днями ця мавпа мені видається огидною. Поль приходить, і ми виходимо; ця бідолашна Діна боялася пройти попереду повз стіл стрільців, але я найхоробріша, особливо там, де нема чого боятися, і проходжу першою. Голова Ламбертьє без капелюха лиса і нагадує цвях.
Діна залишається з мамою, і нас лише троє: я, Маченька й Поль -- і тим краще, бо було б жахливо: три спідниці й одні жалюгідні штани. Я ніколи не бувала на початку Стрільби -- сьогодні вперше. Стаю між колонами, бо сонце пече. Але дивлюся на небо -- і раптом помічаю щось на кшталт коня в повітрі; лише через кілька хвилин з'ясувалося, що це була повітряна куля у формі корови. Потім ми міняємо місце, стаємо в перший ряд, але з поїздом о першій Стрільба заповнюється; приходить леді Фолкнер, яка справді погарнішала; потім Ґальве в сірому -- стають між колонами, які я щойно залишила.
Перший приз здобув пан Пуууль -- не знаю його прізвища, але він так розтягує своє pull, що я його так називаю. Другий -- барон де Сен-Клер; третій -- князь де Шіме; четвертий, пан Джо Норріс, один із найкращих стрільців, промахнувся двічі, що призвело до дискваліфікації. Коли я ще стояла між колонами, Соріа вітається й підходить розмовляти; потім дивиться на програмку, яку я тримала, і наближається так близько, що торкався мене. Я не знала, що робити, й простягнула йому програмку. Це людина, яка вважає себе богом; усі мусять його обожнювати, і сам його дотик робить щасливим. А з усім тим він торгівець вином і співак, і ані трохи не гарний; я волію навіть... навіть Ламбертьє.
Але я рада, що герцога й герцогині Гамільтон тут нема -- я б померла від жаху.
Стрільба була досить блискуча; пані Корсікова, цей товстий кучер, прийшла гримасувати й вигукувати свою потворну французьку. Бідний голуб, бідний голуб!
Але це ж собака, яким я захоплююся, це собака, який захоплює, бідний голуб! Який жах! О, я так хотіла запитати її, чому вона приходить, якщо страждання бідного голуба! їй завдають такого болю? Нечутливі чутливості мене обурюють.
У нас ще година в залах; мама представила мені Левіна -- він каже, що минулого року давав мені шістнадцять! Яке miserere! Але щоб з ним розмовляти, я мусила піднімати очі, як до молитви -- такий він високий. Також познайомилася з пані Дашкевич, симпатичною жінкою.
Спускаємося, і за кілька кроків від казино з'являється граф де Ламбертьє, смішний як, як він. Діна каже:
— Приємна зустріч.
— Дуже приємна.
Однак він не наважився надто на мене дивитися -- я була з мамою.
Я задоволена сьогоднішнім днем; хотіла б скоріше вирости, щоб мати свій батаклан; ось як я б жила: жити в Парижі або в Лондоні залежно від обставин і приїжджати на місяць до Ніцци пустувати з великим вибраним батакланом.
Влаштовувати вечері навколішки й усілякі чудові дурощі. Але, але... чоловік. Бо всі мої фантазії не зможуть здійснитися; я не знайду чоловіка, який буде моїм коханцем. Це буде, може, бурчун, block head, уперта людина, яка претендуватиме робити що хоче і не давати мені здійснювати мої фантазії.
Пояснення:
Лише сьогодні я зрозуміла всю незручність чоловіка. Чоловік! Гальмо для всіх насолод -- чоловік, те, що класично зветься чоловіком! Ай! ай! ай! Я про це не думала. Бо я не знайду чоловіка, рівного тій жінці, якою я буду. Усі ці панове розважаються й виробляють чорт зна що і женяться лише коли вже стомлені, зношені й пересичені! Вони женяться, щоб відпочити, мерзотники; вони хочуть домашнього життя (пояснення): вони хочуть, щоб виконували їхні забаганки -- собаки! бегемоти! свині!
Те, чим вони захоплюються в іншій, вони засуджують у своїй дружині; те, що дуже просто в іншій, є екстраваганцією для дружини. І саме ті, хто наробив найбільше дурниць, найсуворіші! Прикраса за сто тисяч франків для актриси -- справа легка й звичайна, а п'ять тисяч франків для дружини -- екстраваганція. Вони повзли б рачки від Тріумфальної арки до Тюїльрі заради коханки, а скажуть, що важко й нудно виїхати з дружиною в кареті... в ландо!
Розбійники...
Але... але... це ж правди дуже старі, дуже відомі, що я тут кажу! А я, о! бідне звірятко! Думала, що говорю щось нове, сильне.
Miserere, потрійне Miserere!