Вівторок, 13 січня 1874

Я поклала під подушку гребінець і маленьке дзеркальце і наснила, що Аллар мене зачісує; справді, Жозефіна будить мене, кажучи, що перукар на мене чекає. Усе це доводить, що я не здатна ворожити. Минулого року мені наснилося, що я їду верхи, а вчора -- що мене зачісують, і все це здійснилося.
Ця тварюка не зачісує мене як я люблю.
Ідемо до церкви (блакитна сукня, коричневий капелюшок, непогано, почуваюся дуже ніяково); увесь час у церкві я була нещасна, була мить, коли хотіла піти; нарешті, на щастя, все скінчилося. Ця сукня страшенно незручна, ліф погано зшитий. До того ж зачіска мене дратувала. Гадаю, я виглядала смішно.
Піднімаюся in fretta переодягнутися (синя сукня), розпускаю волосся й почуваюся relieved.
Пропоную княгині й Маченьці поїхати зі мною; поки інші випередять Оґюста, ми б взяли фіакр і поїхали до Резерву, а потім на Прогулянку; але в нас ніщо не робиться, скрізь перешкоди; мама сказала, що незабаром вони поїдуть до Монако, що в нас буде Оґюст, що краще зберегти два луїдори, які вона мені дала. Це було як крижаний душ; виїжджаю з ними в ландо з наміром повернутися по них.
На Прогулянці ще не так багато народу; щойно ми проїжджаємо, Великий Одіффре, який ішов пішки, сідає в маленьку каретку (типу дюк) і кидається на нашу так, що одне з крил його, гадаю, зламалося; але це було навмисне, бо він навіть не обернувся.
Місяць тому його мали нам представити через спірита, але цей маленький божевільний не представив.
Я посміялася з цієї пригоди -- він наразився виглядати смішно, бідолашний! Проводжаю їх на вокзал. Хочу взяти коляску, фіакр, але Діна у своїй чорній сукні хоче карету погодинну; беремо огидну ніццьку «елеґанцію». Не буду описувати, як тато не хотів їхати в маленькій кареті, як простояли півгодини біля Бакі, як Жорж і Стьопа дратували всіх, як я б краще залишилася вдома, ніж так себе мучити. Нарешті ми з княгинею їдемо в цій ніццькій «елеґанції»; бризка курявою -- добре б трохи полити. Я хотіла пересісти в ландо, але ми довго його шукали; лише після того, як двічі витримала ненависний погляд мавпи Ламбертьє, який був із Лабановими й батакланом панів: бути так виставленою на весь цей пил. Я була поза собою, хотіла плакати. Нарешті ландо -- сідаю в нього із щастям.
Я задоволена собою, бо більше не червонію ні з того ні з сього, як раніше червоніла від Віттґенштайна, від Одіффре, навіть інколи від мавпи Ламбертьє. Я саме промовляла своє потрійне miserere, коли проїжджає Віттґенштайн -- не п'яний. Лорд Фолкнер дуже часто далекий від стану тверезості; сьогодні вранці ми його зустріли під ручку з якимось паном і п'яного як свиня. Не думаю, що герцог Гамільтон стільки пив -- це було б видно по обличчю, а він був зовсім свіжий.
Це нещасний день! Я така нещасна й жалюгідна від самого ранку. Бачу всіх щасливими й задоволеними, в товаристві, вдоволеними, ed io sol uno m'apparecchiavo a sostenere la guerra si del cammino e si della pietate che ritrarrà a mente chi non crede.
Боже Великий, невже весь рік буде для мене так само неприємний?
Не можу бачити батаклани в Протоці Мух без заздрощів, бо я заздрісна! Почуваюся запиленою, жалюгідною, нещасною. Одне слово -- була надзвичайно рада повернутися й сісти за фортепіано.
Завтра перший великий конкурс; посилаю за фіакром; о восьмій вечора вдягаю свій конспіратор, дуже зручний увечері, і з княгинею ми їдемо на вокзал дізнатися годину відправлення спеціального поїзда; холодно й добре; на вокзалі ні душі, крім чоловіка, що спить на лавці в кутку. Але, на щастя, знаходимо оголошення. Потрібні спеціальні квитки, які дістають, між іншим, у секретаріатах головних готелів. Їдемо до Шовена, але вже пізно; втім, їх можна взяти при вході до зали очікування першого класу.
Я кажу проїхати Прогулянкою; навпроти Центифолії ми повертаємо й їдемо додому.
Мороз пощипував мені щоки, і мені це подобається.
Сподіваюся (після цього «сподіваюся» я перечитала сьогоднішній день), сподіваюся, що весь рік не буде як сьогодні.
Боже мій, як ми проводимо свій перший січня!
Я добре пообідала -- це втіха.