П'ятниця, 9 січня 1874

О десятій прийшла Ода, але каже, що сьогодні нічого не може зробити; мама в розпачі, а тітка лає й кричить, згадуючи всі приклади нашої безтурботності. Я теж була трохи розсерджена, що не завадило мені холоднокровно заявити, що мені не дуже хочеться йти, але мама неодмінно хоче, щоб я пішла, каже вдягатися й зустрічає мене в їдальні (коричнева сукня, непогано). Сідаємо у фіакр і їдемо в місто із сукнею. Я думала піти до Ґонен і не наважувалася це сказати, коли мама сама запропонувала. Я погоджуюся. Погода розкішно гарна.
Уже більш як два роки ми не ходимо до Ґонен -- це урочиста зустріч. Але вона дуже привітна й хоче переробити мені ту знамениту сукню. У неї нові салони, і все дуже гарно облаштовано. Звідти їдемо до Сімон за черевиками для Наді, її сукнею, її панчохами, моїми панчохами тощо, тощо. У Менбі сукня точнісінько як у Ґальве. Ми бачили дітей графині -- вони чарівні; а треба знати, що я не люблю дітей, тож якщо кажу чарівні!..
Сніданок проходить швидко, і я піднімаюся, решта невдовзі роблять те саме. В мене стомлене обличчя, як завжди, коли лягаю після опівночі. Зачіска готова за п'ять хвилин, як щодня, але з сукнею інша справа -- замість другої години її принесли о пів на п'яту. Десять разів нервувалися -- але не я, я чекала спокійно. Страйкери прийшли о другій, і їх відправили до Говардів о пів на четверту з Полем і Надею, яка пишалася своїм вбранням (зелено-біла сукня з другого балу в Бадені) та своїм оточенням. Ця дитина подає надії -- вона любить тільки чоловіків.
Ось що являла собою моя кімната: я сиділа в корсеті й спідницях ліворуч від дзеркальної шафи, мама ходила туди-сюди й то сідала, то хвилювалася, Маченька на кріслі біля шафи, княгиня в південно-західному куті, Діна біля ліжка, а на ліжку тітка, яка весь час бурчала. Трохи дратували мене ці собаки, особливо Маченька зі своїм:
— Звісно, вони її не принесуть.
Мама й тітка розгортали дотепність заднім числом у всій її величності. Раптом мама, яка виходила з кімнати, повертається з коробкою й сукнею -- in a twinkling of the eye я готова, виглядає досить добре. Здається, пів на п'яту. Нарешті ми їдемо.
Miserere!
Страйкер-2 і Поль чекали на нас перед дверима; я входжу зі Страйкером. Бал відбувається в їдальні, буфет у кабінеті, з музики -- фортепіано. Елен, Ліз і пані Говард приймають мене -- чому так пізно, тощо, тощо, тощо.
Я пояснила це гарячкою тітки. Усі кажуть мені: How late -- або щось таке. Мене ще вчора запросив на котильйон Страйкер-2. Танцювали саме котильйон. Біля входу в залу сиділи всі мами -- пані Аплечеєва, Кондратьєва тощо, тощо.
Ще не запалюють for an hour. Бутовські в синій віконі, непогано. Дочка гувернантки досить мила; вона мені весь час посміхалася, намагалася говорити зі мною, а на прощання shook the hand. Щодо хлопців -- Бартери, Тібет, Аллен і багато інших. Оргеські, Анічкови, маленькі Проджерс -- і ще, і ще.
Та все одно, котильйон був гарний, я завжди була в оточенні. Обидва Аякси -- бо No 1 був зі своєю дамою поруч зі мною і не розмовляв з нею -- і Тібет, який мене обмахував. Близько шостої всі маленькі їдуть, і залишаємося лише ми, Бутовські, хлопці та ще кілька. Молодий Аякс подарував мені троянду, яку я зберігатиму -- це буде талісман: коли захочу підкорити, нестиму її в медальйоні. Ця думка прийшла мені сьогодні ввечері. Як весело мати followers і ніколи не звертати уваги на одного більше, ніж на іншого. Я говорю не про цих хлопців -- бо це діти, -- а загалом. Їм наказуєш, ними командуєш, вони підкоряються із захватом, тоді як я завжди однакова, завжди та сама.
Я стала дуже холодною, холодною, як англійка. Діна палає й запропонувала ранок у нас 8 січня за старим стилем. Близько семої розходимося. Ми відвозимо Аякса-2 додому, не знаючи, що Поль, якого проводжає молодий американець, запросив No 1 до нас. Мої черевики надто тиснули.
Після обіду беру «Les Echos» і знаходжу «Шлюб герцога Гамільтона». Це приблизно те саме, що в «Galignani». Починається: «Герцог Гамільтон -- надто відома в Ніцці особа, щоб не цікавитися подробицями» тощо, тощо, тощо. Я витівки робила, а тато скаженів. Говорили про Баден (Кацай) і Гамільтона; тато говорив про Гамільтона як про брудного рудого й чоловіка, що не стежить за собою, -- потвору. Потім сказав, що все ж любить його більше за Карло, який занадто елегантний, бо навіть часто на швах було витерте й брудне. Я була щаслива. Але ж я божевільна.
Від його одруження я як троянда, занурена в окріп. Я думала раніше, що завжди буду веселою, жвавою й childish; ніколи не можна було застати думку на моєму обличчі; я думала, що завжди скакатиму на одній нозі й бігтиму кидатися на канапу, повернувшись з прогулянки; я казала собі, що не буду як інші, які порівняно серйозні й стримані, -- і справді не повинна була змінитися; я не розуміла, як приходить ця серйозність, як із дитинства переходять у стан дівчини, я питала себе -- як це приходить, потроху чи за один день? Я думала, що зі мною це ніколи не станеться, бо не знала, що це спричиняє. Але було б чудом, дивом, якби я не змінилася, а оскільки чудес не буває -- я змінилася.
Те, що дозріває, що змінює і розвиває, -- це нещастя або кохання; якби я була дотепницею, я б сказала, що це синоніми, але я цього зовсім не кажу, бо кохання -- це найпрекрасніше в світі, і коли не кохаєш -- не живеш. Це необозоре.
Я порівнюю себе з водою, яка замерзла на дні й хвилюється лише на поверхні, бо ніщо мене не цікавить, ніщо не забавляє в моїй глибині (дивись у попередніх книгах мою глибинну манію).
Валіцький і Стьопа, повернувшись із Монако, сказали мені, що Коліньйон приїхала й одружилася.