Субота, 10 січня 1874

Прокидаюся о восьмій п'ятнадцять з головним болем; відіслала вчителя математики. Виїжджаю в кареті з мамою й тіткою, Діна хвора (синя сукня, коричневий капелюшок, гарно); залишаюся в Бушона, поки вони їдуть не знаю куди, бо мені потрібна пара черевиків, поки я пошлю останні з Парижа для мірки до Феррі. Знайшла пару досить пристойну, але з носком як лопата -- до того, що почуваюся вся blunt.
Проїжджаємо Прогулянкою, якої я давно не бачила й яку люблю. У Віттґенштайнів усе відчинене. Центифолію більше не видно -- її покровитель Одіффре, її покровитель жалюгідно копіює свого попередника: вранці о десятій-одинадцятій він швидко проїжджає в кареті, схожій на герцогську, парою коней, до неї; потім його бачать близько четвертої, як він так само проїжджає до вокзалу чи до клубу. Загалом він його копіює й думає, що може його наслідувати -- він, мужлан, і такий вельможа!..
Коли ми повертаємося Прогулянкою, я бачу князя Віттґенштайна на тому самому місці, де герцог Гамільтон два роки тому. Я показала, але ні мама, ні тітка не встигли побачити. Його красуня, що лежала в колясці -- потворна й стара, я її не впізнала.
Герцог і герцогиня Гамільтон приїдуть до Ніцци, де їх чекатиме яхта «Thistle».............
Miserere!
Повертаюся о четвертій заради пана Брюне.
Із Полем справжнє нещастя -- він нічого не робить, не хоче нічого робити, нічого не розуміє!
Мама, тітка, Гічкок і Поль їдуть на концерт якогось пана Франкескі, представленого мамі графинею де Музе.
Дядя залишається з нами, тобто зі мною, Діною, княгинею і Маченькою, і розважає нас усілякими фокусами, картами, анекдотами тощо, тощо.
Стомлена від усього, іду до себе, а вони спускаються до чаю. Дивовижно, як я стала байдужою -- я б могла сісти й не рухатися цілий день. Моя найбільша насолода -- залишатися на самоті й складати всілякі історії на свій лад; бо я уявляю те, що було, й вигадую те, що може статися; я це вибудовую й обдумую. Хотіла б, щоб щось мене зацікавило, оживило, зворушило! Аааа. Мені нудно............