Четвер, 8 січня 1874

Іду до цієї огидної Моньє, яка ще не закінчила. Потім гуляю з Гічкок (перед прогулянкою їздила в кареті з Маченькою, Діною й Валіцьким відвезти моє дзеркало, замовити, щоб завтра принесли черевики); занадто багато народу, особливо в Протоці Мух (коричнева сукня, гарно).
Та знаменита карета -- зовсім не графа Ламбертьє; якась бегемотиха з родиною каталася в ній тріумфально (от вам фраза!) -- а граф прогулювався зі старим Ґальве, якого я починаю знаходити дуже гарним. Зустрічаємо тата -- це його іменини, всі дарували йому подарунки, а Валіцький -- тростину, і мені здається, що я бачила таку саму в герцога Гамільтона. Але коли ми спускалися Прогулянкою, я бачу -- о диво! о жах! -- якась дама верхи і в моєму сідлі! Покидаю тата, зупиняю фіакр, який, на щастя, саме проїжджав; стрибаю в нього, Гічкок за мною, і ми летимо до конюха. Я заздалегідь знала, що він мені відповість at my asking for my saddle -- що всі виїхали тощо, тощо; так вони мені й сказали. Біжу на Прогулянку, сподіваючись знайти даму верхи, переслідувати її й посоромити цих негідників, привівши коня і сідло, але на Прогулянці вже нікого не було. Повертаюся додому, вдягаю fur mantle тітки й set off again for my expedition against the Ashantees.
Замовляю морозиво в Румпельмаєра і знову йду до Моньє. Обидва Аякси обідають, і Жорж привів якогось мужлана, якусь мерзоту, якусь гидоту в дусі Дрійа. Я стала несамовита, і якби не Страйкери, я б, певно, не спустилася. Ця мерзота наважувалася дивитися на мене з огидною посмішкою, що означала -- Жорж йому про мене наговорив. О! Мерзота!
Я між обома Аяксами. Молодший строїть мені очі, і він у мене в руках, але старший має якийсь невловимий несміливий і стриманий вигляд. І це мене дратує, бо я хотіла б заволодіти й ним. Лефеври теж обідають. Страйкер-молодший дав мені урок бостона -- тепер даватиме, поки я не навчуся всіх цих варварських танців. Після обіду ми танцестрибаємо (слово, складене з «танцювати» і «стрибати»).
Бідний тато був дуже задоволений і зворушений, коли пили за його здоров'я. Коли Поль і обидва Аякси пішли в атріум (як я називаю ту залу, що передує вітальні) грати в рулетку, а я пішла приміряти білу сукню, він заснув біля каміна, бідний старий. З іншого боку Стьопа заснув у тітки, і обидва іменинники хропіли. Ця сукня зовсім зіпсована. Я накинула поверх свій сірий duster і пішла до гравців.
За столом було дуже жваво, і я б розважилася, but for that paysan.
Спускаємося пити чай і знову піднімаємося грати, але ми залишилися самі діти, решта цього разу лишається внизу, особливо Валіцький, який усіх смішить, і було нудно. Молодий Страйкер закоханий у мене -- ось мій другий залицяльник, а третій, якщо рахувати Степана Рафаловича.
— 1 — Ремі Морено де Ґонзалес
— 2 — Степан Рафалович
— 3 — Дж. Страйкер.
Тільки троє, а мені вже майже п'ятнадцять років! Яка бідолашна!
Що ж до мене власне, я буваю веселою, але завжди байдужою. Виходжу заради виходу, мене нічого не цікавить. Я думала, що це мине, але бачу, що моє порівняння бездоганне: я як склянка води, змішаної з кількома краплями чорнила. Якби чорнило не змішалося, його можна було б вилити, але воно змішалося й утворює єдине ціле з водою. Це точно як зі мною -- я не можу прогнати цей сум, бо він увійшов у мою душу й поєднався хімічно з усією моєю істотою. (Пані Говард із дітьми були сьогодні вранці в нас.) На цьому припиняю опис цього порівняно багатого на події дня.
Побачивши свою білу сукню зіпсованою, я того ж миті написала Моньє, щоб повернула мені синю; Жозефіна принесла її о десятій вечора.
Miserere!