Середа, 7 січня 1874

Виходимо, і я несу свою сукню до Моньє, яка її переробить. Андріонов піднімається з нами до Моньє. Будуємо плани на весну. Ми проведемо Стьопу з дружиною, а потім поїдемо подорожувати по Італії. Вже думаю про свій дорожній костюм.
Мама йде з візитом до пані Антонської і нас також тягне. Подружжя Варродель приїжджає в неділю. Заходимо також до Атона.
За обідом тато як божевільний -- говорить жахливі речі про тих, хто їздить до Монако, і це при Гічкок: що треба задирати спідниці й лупцювати жінок, які туди їздять, що вони не більш як кокотки, тощо, тощо. Яку повагу після цього може мати ця англійська індичка до мами! О! Потрійне Miserere!
Заговорили про Коліньйон, і тоді він розлютився й наговорив мені зухвалостей; я відповіла доказами, щоб примусити його замовкнути, щоб перестав говорити мерзенні речі й ледь не обмовляв і ганив свою дочку. Я вважала за потрібне піти -- інакше це ніколи б не скінчилося. Але княгиня залишилася з ним, і він наговорив їй тисячу зухвалостей, на які вона відповіла тим самим.
О! Подвійне Miserere!
Іноді мені так соромно за те, що він говорить, що я хотіла б сховатися під стіл!
Я не ходила на прогулянку, і вже давно нікого не бачу.
Панни Говард запросили нас на дитячий ранок, який буде в них у четвер. Miserere. Я не вдягну синю сукню, бо боюся хлопців gloveless.