Понеділок, 5 січня 1874

Вирішую не їхати до Монако -- негоже, щоб мене бачили щоразу на цій Стрільбі.
Я брала урок англійської, коли Валіцький просунув голову в двері: дядько Стьопа. Я підскочила й біля дверей зустріла дядька Стьопу; обнявши нас, ми йдемо до мами, де вже була Маченька. Кажуть, я поповніла. Стьопа вважає мене красунею, бо він мене любить.
Вони привезли всілякі солоності, російські, та варення. Само собою зрозуміло, що я кидаю свою англійську, а заодно й Гічкок.
Однак о четвертій виходжу зі Звіркою, яку я несправедливо так назвала; але Звірка коротше за княгиню, і мені так більше подобається (коричнева сукня й капелюшок, гарно). Нікого вже немає, холодно й незабаром стемніє. Стьопа й Маченька оселяться у Валіцького. За обідом Стьопа казав, що я неодмінно маю вийти заміж за великого князя.
Я: — Яка шкода, що князь Монако вже одружений.
Стьопа: — А Гамільтон одружився?
— Хто? А! Гамільтон! Так, він одружився.
І я почервоніла.
— Вона почервоніла, бачите, я вгадав.
Потім говорили про російських Гамільтонів, як їхнє славетне ім'я стало Ґаментон, потім Ґаментов, потім Хамутов. Тато розповів, як завжди, історію тієї леді Гамільтон, якій відрубали голову за Петра I. Я поквапилася розповісти про свої смаки: що не люблю росіян, що залишуся за кордоном, перегони й усе, що люблю, загалом. Стьопа, звісно, переконував мене, що Росія краща, що сани з трійкою тощо, тощо.
Я зіграла «Струмок» -- його не зрозуміли. Загалом від їхнього приїзду я ходжу, приходжу, граю, говорю і нічого не роблю. Завтра наше Різдво; кажуть, що треба ворожити. Одне з ворожінь: поставити тарілку, повну води, під ліжко -- і тобі присниться твій суджений.
Хочу це зробити.
Одинадцята година, а вони ще в мами -- базікають. Іду шукати тарілку.