Четвер, 6 листопада 1873

Тільки-но я сіла за фортепіано, як прибігає Надінка й каже, що прийшли Говарди. У Елен та Ліз повстяні капелюшки на зразок мого, дуже граціозні, і Елен справді чарівна. Вона худенька, не дуже складна, але обличчя — чарівне, тонке, делікатне, такий наївний вираз. Біла, рожева, чудесний колір шкіри.
[Поперек сторінки: Так, вона була дуже гарна, на жаль, тепер вона дуже погіршала!]
Поруч із нею я здаюся такою негарною, що настрій зіпсований. Стаю боязкою, розгубленою, серйозною і маю жалюгідний вигляд, тоді як вона, впевнена в собі, — жвава, весела й балакуча.
Блаженні ті, хто задоволений собою, — і нещасні ті, хто визнає свою нижчість. Ідемо до моєї кімнати, але я незграбна, мене непокоїть моє нещасне обличчя. Даю їм свої подарунки. Показую, що купила. Елен каже, що дуже мене любить. Ще б пак. I am not in her way — вона може бути моєю подругою без жодної небезпеки: вона значно красивіша за мене.
[Поперек сторінки: Тепер я краща за неї.]
Під кінець я трохи оживаю, вдягаюся, і ми виходимо вчотирьох — я, Ліз, Елен, Діна; Фортюне на козлах. Як я рада, що ми самі, без гувернанток із стуленими чи усміхненими губами. Їдемо на набережну; Елен така гарна, вона це знає, і від цього вона в десять разів красивіша. Забираю з London House замовлені цукерки — засахарені апельсини. Беремо їх із собою; Поль у фіакрі їде слідом. Час повертатися; приїжджаємо додому, але пані Говард повернулася, і ми маємо відвезти дітей. Піднімаємося до мене — я пропоную цукерки, але вони відмовляються, кажучи, що мама не дозволяє перед обідом. Та за мить усі цукерки зникли разом із маминою забороною. Кумедно було дивитися, як ми ковтаємо цілі грона засахареного винограду. Я поганяю всіх, і ми знову вирушаємо.
Я дуже злюся, що така негарна. Я дуже заздрісна — ненавиджу бачити когось кращого за себе. (А скільки ж кращих за мене!!!)
Втішилася б лише за однієї умови — якби інші вважали мене гарною, раз уже я сама себе гарною вважати не можу.
Який нещасний характер у мене!!! Це справді дурне. Я розгублена, коли я з Елен, хотіла б надіти маску. Я лютую, шаленію, збуджена, зла. Я більше не спокійна. Все в мені перевернулось догори дном.
Яка велика мука — заздрість!
Тільки цього мені й бракувало для повного щастя. І все ж я люблю цю дівчину.
Поль закоханий в Елен, а Ліз — у Поля. О, ці діти! Елен більш жінка й кокетка, а Поль — ще дитина. Чарівно було дивитися, як Поль прикріплює Еленину сукню шпилькою, несе пальта й капелюшки, прогулюється з розгубленим і сяючим виглядом.
О, ці діти, діти!
Елен вийде у світ, нею будуть захоплюватися. І їхнє становище в Ніцці цьому надзвичайно сприятиме.

Примітки

«Я їй не перешкоджаю» (англ.) — тобто не складаю їй конкуренції.