Четвер, 23 жовтня 1873

Я взяла «Le Derby» вчора ввечері, який ще не читала. Між оголошеннями зняття й записів на перегони я читаю: «В англійських газетах повідомляють, що заручини герцога Гамільтона з леді Мері-Луїзою-Елізабет Монтегю було відсвятковано при Баденському дворі 9-го цього місяця».
Мене спершу кинуло в холод, а потім у жар. Який жах. Я не думала, що це триватиме так довго.
Це одруження справило таку сенсацію, що навіть «Le Derby» про нього пише між записами коней на перегони. Але хіба це не запис? — осла.
Піду кататися верхи — так давно я їздила верхом.
Я вийшла в сад, де були тато, Бет, Діна. Я хотіла пострілять і шукала Поля.
Пані Фрідлендер приходить побачитися з мамою, якої немає вдома. Вона дуже мила, ця стара пані. Така люб'язна й лагідна. Вона взяла мене під руку, і ми пройшлися трохи разом.
Сьогоднішні коні від Кобе. У мене минулорічний маленький вороний. Десять днів їх не виводили, й вони дуже бадьорі. Сьогодні музика. Ми їдемо на прогулянку — вже пахне зимою. Коні чарівні: грають, стрибають, вигарцьовують — особливо мій.
Я поскакала галопом, щоб угамувати свого скакуна. Мама, Бет, Діна й тато їдуть за нами в кареті.
Я бачила Віттґенштайна одного — він кращий на самоті; видно, що ця маленька потвора над ним панує, і він виглядає розчавленим біля неї, не наважується дивитися ні праворуч, ні ліворуч. Я заговорила російською з Полем, коли Віттґенштайн проїжджав.
Ми зустріли його ще раз, коли повернули. Я на нього не дивилася; останнім часом я ні на кого не дивлюся прямо — це надто дурно.
Не знаю чому, але вдома в нас у всіх обличчя висельників.
Під час уроку італійської Валіцький з несамовитістю привідчиняє двері й каже, що приїжджає пані Маркевич; вона телеграфує: «Яке щастя, за два дні покидаю По. Яке щастя бути з вами всіма.
Барба Маркевич»
Ми говорили з Говардами в Галіньяні.
Ідемо до Французького театру. Хоч би герцог Гамільтон швидше одружився! Я підвішена, й це гірше, ніж провалитися до біса.
Справді, я не думала рік тому, що буду серйозно шкодувати про нього, але я шкодую дуже серйозно, серйозніше, ніж можна подумати. Я його кохала — що я кажу — я його кохаю ще; а коли втрачаєш того, кого кохаєш, — це не те що програти сто франків у Монако.
Тільки я спокійніша. Але чогось мені бракує; я вже не натхненна, я спокійна, і цей спокій мене нудить. Я не можу так жити. Ах! Якби я могла його забути! О ні, ні, я не хочу його забувати — мені лишився лише спогад, і якщо я його втрачу, буду дуже нещасна. Ні, я хочу пам'ятати, хочу страждати, хочу бути замученою; я його кохаю, і страждання заради нього кращі, ніж бути з каменю.
Гамільтон, ти осел.
Рано чи пізно ти пошкодуєш.
Ах! Тварюко Руфусе, ти не знаєш, де твоє щастя, і це не твоя вина, бо ж ти не знаєш.
Нехай Бог тобі це навіє.

Примітки

Італійською в оригіналі: pezzo di cammino insieme (шматочок дороги разом).
Англійською в оригіналі: Sooner or later you will repent.