Вівторок, 21 жовтня 1873

Після обіду я маю лише дві години фортепіано; їду стріляти з Валіцьким, Полем і Тріфоном. Рушниця Поля дуже гарна. Ми обійшли всю округу, бо наша вілла — це справжня сільська місцевість, з рівнинами, обробленими полями й навіть селянами, — не зустрівши жодної дичини. Валіцький пішов, я взяла рушницю й стріляла по бідному маленькому пташку. Варварка я! Але я стаю пристрасною мисливицею й міркую інакше — тобто зовсім не міркую. Я його поранила, але він полетів; не задоволена цим, жорстока, якою я є, я погналася за ним і вбила його другим пострілом. Я починаю вправно тримати рушницю. Ах! Яке задоволення стріляти!
Я отримала жакет від Ворта — він мені не подобається; на щастя, мама залишає його собі або для Діни.
Нарешті ми виходимо (зелена сукня, добре); на набережній Сен-Жан-Батіст ми бачимо Віттґенштайна з його вродливо-негарною. Я бачила лише їхні спини. Княгиню охопила несамовитість... субгорбітальна [sic], припустімо.
— Повертайте, повертайте, о! Швидше, швидше!
Ми повернули, але, на жаль, надто пізно. Двоє бажаних розтанули, як хмарка; до того ж треба було відвезти Поля до ліцею. Ми чекали його біля будинку хвилин десять, дорога туди й назад теж забрала час. Ми втратили найкращий момент прогулянки й Віттґенштайна на додачу. Княгиня безутішна; я роздратована, я хотіла б їх побачити — вони єдині наразі, хто становить хоч якийсь інтерес, особливо він. Вона стара цуценя; можна застосувати це російське прислів'я: маленька собачка завжди лишатиметься цуценям. Треба справді бути звиклим, інакше я не розумію цього Віттґенштайна. Коли ми з Бет, ми весь час сміємося; часто вона починає щось казати й зупиняється, кажучи:
— Ах! Яка прикрість, що вона не заміжня! Не все можна розповісти.
Але часом слово чи склад їй вислизає, і я розумію — мимоволі. Ми їдемо до London House, і раптом заходять герцог д'Одіфре й князь Саетоне. Вони проходять на інший бік. Княгиня хоче побачити навіть цих. І під приводом сандвіча ми йдемо, допивши шоколад. Але, на жаль для неї, ми їх не знаходимо! Сьогодні від нас усе тікає.
Ми повертаємося, і дорогою балакаємо про Віттґенштайна, якого вона хоче мені нав'язати. Вона божевільна, ця Бет!
Я співала легенду з Фауста:
— Жив колись один король, що до могили вірний...
— Але нема нікого, хто був би вірний до могили, — перебила Бет.
— Є, Віттґенштайн вірний.
— Але він вірний зі звички; запевняю вас, що якби захотіли його одружити, як Гамільтона, заради родини, це було б дуже легко, і вона полетіла б до біса й розбилася б так, що від неї залишився б один слиз.
Але це станеться скоро, всі якраз...
Це розбіг, княгине, розбіг! Тоді мій чоловік перший утік, перший. І ми обидві вибухаємо сміхом.
Бет дивується, як мама може жити без кохання. Справді, це дивно! Я б не змогла!
Уже обідаємо, і ми дістаємо нагінку від мами за те, що їли до обіду. Вже не пам'ятаю як, але Нептун гнівається й хвилі чарівного родинного життя бурхають. Мама лає Поля, тато заважає мамі, він втручається, куди його не просять, і тим знищує повагу Поля до мами. Поль іде геть, бурмочучи, як прислуга; і, входячи до себе, грюкає дверима. Мама біжить за ним, тато кидається за мамою, крича невідомо чому. Я йду в коридор, щоб просити тата не заважати й дати мамі робити, що вона хоче. Бо це злочин — піднімати, хай навіть через дурість і безтактність, дітей проти батьків. Я зустрічаю його й кажу тихо:

Примітки

Англійською в оригіналі: After lunch.
Англійською в оригіналі: knock him down.
Англійською в оригіналі: puppy.
Англійською в оригіналі: breaking out.
Англійською в оригіналі: broke out.
Англійською в оригіналі: love.
Англійською в оригіналі: scolding.