Понеділок, 20 жовтня 1873

Я прочитала в «Galignani», що герцогиня Манчестер і леді Мері Монтегю прибули до Лондона в четвер з Німеччини. Гадаю, весілля відбудеться в Лондоні. Мені не краще. Поль купив чудову рушницю. І ми поїхали стріляти. Я стріляла по мішені:
1° — 68 кроків!
2° — 100 кроків. І влучила. Тепер треба навчитися стріляти влет. Здається, я захоплюся стрільбою. Я грала на фортепіано й почула постріли. Не змогла втриматися й побігла знайти Поля й стріляти; постріл — це нестерпна спокуса. Я знайшла на фотографії зі стрільбища лише спину й вухо герцога. Але я впізнала його потилицю й вухо. І як я рада!
Я починаю відмовлятися від полотняних суконь — свіжіє.
Ми виїжджаємо, але я сідаю в карету в саду, бо була біля Поля, який полював на рівнині. О, як я ненавиджу Ніццу! Як мені нудно! Жодної живої душі на прогулянці (зелена сукня, добре). Привезли лівреї, вони гарні. Тато знову казав, що дивується, чому Гамільтон одружується. Що він був би стотисячно щасливішим, не знаючи таємниць подружнього життя, і особливо якщо кохав Джою, і т. д. Але я навела йому причини на користь шлюбу, кажучи, що таких жінок не кохають. Він її мав, бо для чоловіка багатого, молодого, вільного вона необхідна, як коні, як меблі.
Але мені шкода цього Гамільтона. Він — одружений, він — чоловік, він — з дружиною! Та годі, як усе це йому не пасує!
Лише я могла б бути його дружиною так, щоб це не виглядало кумедно. Я створена для нього, і він — для мене. Але Бог думає інакше. «Я перестану сподіватися, коли перестану жити». Ось моє гасло. Він одружений, але може овдовіти; може розлучитися, і так далі.
[Поперек: Так, так, ті самі думки, що й тепер.]
Ми гуляємо з Бет. Нікого! Яка нудьга! Ми стільки розмовляємо, і я навіть стрибнула, тримаючись за її руку. Ми знову говоримо про одруження цієї тварюки. Вона каже, що герцогиня Манчестер розкішна.
— Дочка теж мусить бути красунею, бо інакше...
— О! Це нічого не доводить, це може бути шлюб родинний, за домовленістю.
— Це шлюб за домовленістю, це все інтриги старої герцогині, яка хоче мати спадкоємців роду й женить свого товстого сина.
Утішся, Бебель, це все стара герцогиня!
Ми знову сідаємо в карету; запалюють ліхтарі, майже темно. Дорогою я занурююся в мрії, і Бет мене будить:
— А з приводу кого зарано, зарано...
Але я зовсім знеможена, я із зовсім розбитим серцем, у мене так мало сили духу, що коли я сідаю на стілець, я забуваю про все й не рушила б, якби хтось мене не розбудив.
О! Як це жорстоко, що я така нещасна й так обманута в усіх своїх планах! Він був би такий щасливий зі мною!
Я не можу повірити, що він буде щасливим з нею! Я одна — для нього, і він один — для мене.
Я стаю дуже нервовою й хапаюся за найменшу нагоду, щоб поплакати: за обідом не було каші — й я плачу. Я хвора; я сіла у велике крісло біля каміна й заплющила очі, я лишалася так щонайменше чверть години. Ах! Як мені шкода тих, хто в моєму становищі, і як я їх розумію.
Я вбита наполовину й чекаю смертельного удару: святкування весілля.
[Примітка: 1875. Їй-бо! Смертельний удар мене не вбив. На добро чи на зло?]

Примітки

Англійською в оригіналі: too early too early.
Англійською в оригіналі: I am quite exhausted, I am quite heart-broken, I have so little strength of mind that when I seat on a chair I forget everything and would not move if somebody did not awake me.
Англійською в оригіналі: Oh! how cruel it is, that I am so unhappy, and so deceived in all my schemes! He would be so happy with me!
Англійською в оригіналі: I cannot believe that he wil [sic] he happy with her! I alone am for him, and he alone is for me.